За часiв козацтва дикий мед був поширений по всiй Європi. Добувають його бортники. Бортництво -дуже давня галузь господарства. Але тепер ця галузь майже занепала. Єдине мiсце в Українi, де вона ще збереглася, -Полiсся.
…Вирушаю в Полiський природничий заповiдник у селi Селезiвка. Саме тут, а ще в кiлькох навколишнiх селах, залишилися сiм’ї, якi навiть через кiлька сотень рокiв не полишають бортництва.
“Для нас це родинна традицiя. У наших сiм’ях добувають дикий мед уже дуже багато поколiнь, – розповiдає Сергiй Жила, директор Полiського природничого заповiдника. – Iще нашi дiди та прадiди робили це й пiзнiше передавали свої знання наступним поколiнням. За сотнi рокiв бортництво не вiдчуло на собi жодної змiни. Ця галузь залишається незмiнною”. З
а часiв Київської Русi дикий мед мав неабияку популярнiсть, бо був єдиним солодким продуктом. А князь Ярослав Мудрий завжди дарував бочку такого меду шанованим гостям Русi. Тепер дикий мед використовують для створення лiкарських засобiв. За словами жителiв села Селезiвка, вiн особливо корисний при бронхiтi, астмi та iнфекцiйних хворобах. Також допоможе в лiкуваннi ревматизму або при проблемах зi шлунком. А чайна ложечка – безвiдмовний засiб у боротьбi з безсонням. “Для жителiв навколишнiх сiл дикий мед є найпершими лiками, –дiлиться Сергiй Жила. – Ми не схвалюємо вживання антибiотикiв, хоча й самi iнколи мусимо вдаватися до них. Але все ж таки мед для нас – головний засiб як у лiкуваннi хвороб, так i в їх профiлактицi”.
Добути дикий мед нелегко, бо бджiл розводять не в рамкових вуликах, а в так званих бортях. Головна перевага бортi в тому, що вона може прослужити декiлька десяткiв рокiв, на вiдмiну вiд стандартного рамкового вулика. Зовнi борть дуже схожа на дерев’яну колоду, яку роблять з основи стовбура дерева. З одного боку такої бортi вибивають великий прямокутний отвiр i закривають його дошкою. Потiм через нього бортник буде добувати мед. З протилежного боку бортi вибивають ще один отвiр, розмiром приблизно п’ятнадцять на п’ятнадцять сантиметрiв. Вiн слугує входом i виходом для тих бджiл, що збирають пилок. Саму борть роблять мiцною, щоб вона могла витримати дощ, снiг, вiтер i будь-якi iншi стихiйнi явища. Для додаткового захисту зверху прикрiплюють невеликий дах. Коли настає час збирати мед, бортники чекають легкого похолодання, тодi рiй стає сонним. А потiм пускають у борть малу дозу диму, щоб остаточно його приспати. Збирають мед лише раз на рiк, але є два перiоди, коли це можна робити: в серединi весни або осенi. За рiк у бортi назбирується до тридцяти кiлограмiв меду, але бортники забирають лише кiлограмiв п’ятнадцять-двадцять, решта залишається бджолам.
За кордоном дикий мед вважають справжнiм делiкатесом i продають за шаленi грошi. За лiтр дикого меду там потрiбно заплатити близько 150 доларiв. Тим часом в Українi аналогiчний мед продають лише за 40 — 50 гривень. Причому в Європi бортництво в такому ж занепадi, як i в Українi. Нинi в лiсах українського Полiсся налiчується бiльш як тисяча бортей. Усi вони належать жителям тутешнiх сiл.
Андрiй БОБАК, Експрес expres.ua