85 років тому затоплені Дніпровські пороги. Нині знайшлися ентузіасти, які хочуть створи заповідник навколо них. Ідея знаходить підтримку і в обласної влади. Про це ми говоримо з нашим співрозмовником.
«Вони є, лише тимчасово затоплені!» – переконаний координатор громадської ініціативи кандидат біологічних наук, доцент кафедри географії Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара Вадим МАНЮК
Мені небайдужа дана ідея, — каже Вадим Манюк. — Разом з однодумцями ми спільно працюємо над створенням заповідної території на Дніпрових порогах. Не можна казати, що порогів немає. Вони є. Просто затоплені тимчасово. Хоча ідея насправді ширша — нас хвилює розвиток всієї заповідної справи в регіоні. Бо десятиріччями ми топчемося на місці.
Коли за Нікополем залишаєш Дніпропетровщину і в’їжджаєш на Херсонщину, тебе зустрічає плакат «Вас вітає екологічно чиста область!» Чесно кажучи, це ріже по живому…
На жаль, тут ми серед аутсайдерів, знаходимось в трійці знизу серед усіх областей України. Тому ситуацію треба негайно виправляти.
Хто ж лідери?
Івано-Франківщина, Херсонщина, Закарпаття. У нас зараз близько трьох відсотків заповіданих територій, а в середньому по Україні — 6. У деяких областях цей показник сягає навіть 15 відсотків! Тобто до європейської цифри підтягується.
Не менш важливо — що ми заповідаємо. В нашій області досі немає ні національних парків, ні біосферних заповідників… Хоча територія цілком дозволяє. Починаючи з 2000-х років, ми пропонували створити біосферний заповідник на Самарі. Його однозначно можна там робити, він відповідає всім міжнародним критеріям. Як і національний парк «Орільський» з його чудовою природою.
А щодо ландшафтних парків, то їх може бути в області близько двадцяти! І це тільки на перший погляд велика цифра. Бо, приміром, у Німеччині їх вісім тисяч.
На відміну від національних, у ландшафтних парках може бути більш культурний краєвид. Важливо зберігати цей стан, де склалося традиційне землекористування, є баланс між окультуреними та природними частинами ландшафту.
Так, до речі, і в порожистій частині Дніпра, де балка, байрак, а поряд — село, поле і знову байрак. І все це уживається століттями.
Якщо до цього часу дожили байрачні ліси, є надія з утвердженням статусу заповідника зберегти все й надалі.
Як і чому вирішили заповідати «Дніпрові пороги»?
Ідея виникла дуже давно. Ми лише спадкоємці тих, хто її генерував. Вже при проектуванні Дніпрогесу лунала пропозиція створити «гранітовий заповідник» на Дніпрових порогах. Тим підкреслювали, що правічні граніти — головна родзинка порогів.
Ідея належала Всеукраїнському товариству охорони природи. Вони тоді знімали фільм, який ми хочемо відшукати. Стрічка знімалася про пороги як майбутній заповідник. Вчені знаходили тут не тільки рідкісні види риб, а й ендемічні водорості, цікаві рачки.
Довелося чути вислів: «Дніпрові пороги — ровесники Землі». У цьому їхня цінність для людства?
Однозначно можу сказати: породи Дніпровських каменів за мільярди років не змінювалися! Унікальність порогів здавна була очевидна.
Та вже у 1929-му, у рік «великого перелому», професор Михайло Акимов пише, що, на жаль, все буде втрачене і не стоїть питання про створення заповідника на порогах. З побудовою Дніпрельстану вкоренилася думка, що все, що знаходиться по берегах Дніпра, — зовсім нецікаве з точки зору ландшафту.
Але в 1980-ті біологи знову запропонували створити тут спершу великий заказник. Однак далі слів не пішло. Єдине — зарезервували землю для наступного заповідання. І ми, спираючись на ті рішення, в 2002-му включили 16 тисяч гектарів до екомережі області.
Національний парк одразу дуже важко створити. І планувати його, звісно, треба на дві області — нашу і Запорізьку.
У Запорізький області є рух вам назустріч?
Так, вчені розуміють і підтримують. Але на рівні владних рішень поки все гальмується.
А на якому етапі ми знаходимося?
2008 року заповідали першу чергу. З трьох районів тоді обрали Солонянський. Вибір виявився вдалим. У цьому районі ми нарахували 40 байрачних лісів! А в Синельниківському, на протилежному березі Дніпра — всього дев’ять…
У цілому під територію майбутнього парку потрапляють три райони — Солонянський, Синельниківський і Дніпровський. Парк має починатися від Лоц-Кам’янки. Хоч це вже місто, але там маємо виходи скель, які є геологічними пам’ятками.
Якщо це об’єднати з музеєм лоцманів, можна зробити туристичний маршрут від музею до скель, до Дніпра і острова Кам’януватого.
Чи допомагає вам зараз обласна рада?
Торік у листопаді почався діалог. Відбулися два круглі столи, присвячені культурній і природній спадщині Дніпрових порогів.
Сподіваємося, що найближча сесія обласної ради розгляне питання створення адміністрації ландшафтного парку. Об’єктивних перешкод не бачимо.
З якими витратами це пов’язано?
У листопаді ми пропонували закласти до бюджету три мільйони гривень на зарплату, мінімальні витрати на пальне, комунальні витрати. Для порівняння: з 600 мільйонів екологічного бюджету області лише півтора виділили на весь заповідний фонд Придніпров’я.
Ось така несправедлива пропорція. Це усвідомлюють і в обласній раді. А департамент екології ОДА, який є розпорядником бюджетних коштів, вважає, що все правильно. За ними найбільша затримка.
Як уявити собі майбутній заповідник? Це смужка землі понад Дніпром?
Оскільки це ландшафтний парк, територію слід розділити на три зони — заповідну, рекреаційну і господарську. В рекреаційній — відпочинок, туризм. У заповідній — охорона природи, це — найцінніші ділянки, які потребують спокою і тиші. І господарська зона: там з певними обмеженнями можна проводити господарську діяльність. Якщо рільництво загрожуватиме життю сусіднього байрачного лісу, слід регламентувати режим рільництва.
Заповідна зона — це насамперед байрачні ліси. Вони мало ходжені, і тут ми не бачимо конфлікту інтересів. Рекреаційна — береги Дніпра. Вони й так сьогодні успішно використовуються стихійними рекреантами.
Все надзвичайно засмічено. Сміття везуть не тільки в балку, а й просто в Дніпро!
Ріка має повністю увійти в межі парку. Там буде дозволено аматорське і, напевне, промислове рибальство. Але в межах закону і без виснаження популяцій.
А гранітні кар’єри вздовж Дніпра?
Кар’єрам у водоохоронній зоні не місце взагалі! Це історичний ландшафт, там можуть бути культурні шари. Згадаю одіозний Петровський кар’єр на лівому березі Дніпра нижче села Діброва — вони себе дуже брутально поводять. Гранітна пилюка несеться через весь Дніпро на правий берег, дачі нижче Волоського. А самі відвали висипають прямо на цілинний степ, де унікальні види флори і фауни.
Старі кар’єри — чудові об’єкти для рекреації. Там можна проводити екскурсії не лише для студентів-геологів. Що ж стосується нових, діючих, то їм там, звісно, не місце. Для цього є всі юридичні підстави.
Як змінюється природа на порогах?
Коли ми порівнюємо фото різних часів, то бачимо: природа на порогах не тільки руйнується, а й відновлюється. Інколи навіть дивовижними темпами.
Ось приклад. З початку затоплення порогів і до 1980-х майже безперервно працювала гідробіологічна експедиція. Мали свій університетський катер і все літо збирали інформацію на Дніпрі. Так ось науковці застали ті часи, коли по берегах жодної степової ковилини не побачиш. Степи були випасені худобою — голий степ без деревця.
Зараз усе заростає лісом. Причому так сильно, що можемо втратити степи… А вони для нас теж цінні.
Отже, йде природне заліснення плюс великі площі штучних насаджень, створених свого часу лісівниками. Якщо нині проїхати Дніпром, то можна побачити, що це переважно заліснені береги. А на фото 1920-х років береги були голі-голісінькі.
А якщо не заповідати дані території?
Найстрашніше, що загрожує берегам, це забудова. Заїжджаєш в якусь балочку і за день можеш зустріти там черепах, орланів-білохвостів, зайців, лисиць. Тож усе, що ми нині встигнемо вивести в заповідну зону, має бути збережено для наших нащадків.
Газета ЗОРЯ
Автор: Записав Микола ЧАБАН
Джерело:dniprograd.org