Джерело: www.volyn24.com
Проблема незаконної вирубки українського лісу – надто «роздута». Набагато більшої шкоди одному із головних природніх багатств України завдає зміна клімату та шкідники. Через них лише на Волині висохло понад шість гектарів соснового лісу…
Не менших клопотів лісівникам завдають і фінансові питання. Держава забирає 75% прибутку від їхньої діяльності і того, що лишається, критично не вистачає, аби зберігати та відновлювати ліс.
Про це та інші актуальні питання розвитку галузі – у розмові із заступником голови Державного агентства лісових ресурсів України, депутатом Волинської обласної ради Володимиром Бондарем.
ЛІС – НЕ ДЕРЕВИНА, А СКЛАДНА ЕКОСИСТЕМА
– Вважають, що ліс – це великі гроші, але разом з тим часто звучить, що ця галузь потребує дотацій. Можете пояснити, в чому парадокс?
– По-перше, ліс – це не гроші і не дрова, чи дерево, яке там росте. Ліс – це дуже складна екосистема: це природні багатства, це середовище, де розвивається величезне біологічне різноманіття. І зберегти його у такому вигляді, в якому воно є, – справжнє завдання лісівників.
На землі є праліси, куди людина ще не зайшла зі своєю господарською діяльністю. Там ще збереглася закрита екосистема, яка може себе сама відновити. Але на 99,9% території лісових насаджень України відбулося втручання людини, і є наслідки від її діяльності. Тому основне завдання лісівників – не вирубувати ліс, як хтось помилково вважає, а навпаки – зберегти цю систему, і більшість коштів якраз і направляються саме на збереження цієї екосистеми.
– А коштів, які надходять від реалізації лісових продуктів, не вистачає?
– Не вистачає. І це не лише в нас, в Україні. Така ситуація у всьому світі. Всі потужні держави – США, Німеччина, Австрія – мають державне бюджетне фінансування для лісового господарства.
До речі, Україна – єдина країна, яка на ведення лісового господарства не витрачає ні копійки.
– Але ж ліс може заробляти не лише на вирубці дерев?
– Все, що є в лісі, може приносити дохід: і переробка лісопродукції, і переробка продуктів побічного користування, ягоди, гриби. Але все це дає тільки додатковий заробіток. Навіть переробка деревини, яку ми маємо в наших лісгоспах, хоч і є вагомим фактором у наповненні бюджету, але не дає можливості заробляти на повноцінне функціонування лісової галузі.
Що стосується продуктів побічного користування – соків, ягід, грибів – то це та Терра Інкогніта, яку сьогодні, на жаль, влада і центральна, і місцева, не використовує належним чином. Але не тому, що не бачить можливостей, а швидше тому, що така переробка вимагає серйозних інвестицій.
ВИРУБКА ЛІСУ: ВИРОСТАЄ ВДВІЧІ БІЛЬШЕ, НІЖ РУБАЮТЬ
– Про які саме заходи з підтримки лісу ви говорите?
– До прикладу – семінари щодо запобігання знищення лісів від пожеж, від висихання. Так звані екологічні пожежі соснових насаджень на Поліссі та ялинових насаджень в Карпатській зоні – це величезна проблема. Вона пов’язана із кліматичними змінами. Молоді насадження, які ростуть в змінених кліматичних умовах, змогли пристосуватись і до нестачі води, і до змін у повітрі, і до хвороб. А дерева, які виросли раніше – 50-60 років тому, не можуть впоратись зі зменшенням вологи в ґрунті, з хворобами, і – відмирають.
Вирішення цієї проблеми вимагає значних коштів. Вся процедура вирощування лісів – від збирання насіння, догляду сіянців, створення розсадників, посадки саджанців і їх захисту – це все величезна робота лісівників, яка вимагає серйозних коштів. На жаль, таких коштів ми не маємо навіть в ресурсних областях.
– Яка ситуація зараз із несанкціонованими вирубками? Чи насправді вони зменшуються через посилений контроль?
– Думаю, що тут існує підміна понять. Більшість людей, які бачать, що вирубують дерева, думають, що ці вирубки несанкціоновані, незаконні.
Насправді, якщо говорити мовою цифр, Україна вирубує близько 20 мільйонів кубів деревини на рік. Зареєстрованих несанкціонованих вирубок на рік – близько 14 тисяч кубів. Це – навіть не один відсоток. Незаконні рубки є, з ними треба боротись, але об’єми таких рубок не є насправді катастрофічними.
Багато хто думає: хай собі ліс росте, його рубати не треба. Але ж наше повсякденне життя не можна уявити без виробів з деревини. Крім того, є обмежений вік життя кожного дерева. Наприклад, після ста років сосна починає псуватись. Дерево всихає і все одно впаде. І жодного економічного ефекту не дасть. Тому суспільство, логічно, вирішує використати дерево, яке досягнуло певного віку, на благо людей. А на його місце треба посадити нові насадження, які через 10-15 років дадуть молодий здоровий ліс.
Об’єм рубки головного користування, оці 20 мільйонів кубів, з’явився не випадково. Є спеціальні наукові установи, які здійснюють постійний нагляд за лісами. І коли ліси досягають так званого віку стиглості, вони виводяться в рубку.
– А скільки лісу за рік виростає?
– В Україні приріст деревини становить 40 мільйонів кубів щороку. Тобто, вирубуючи 20 мільйонів кубів, ми навіть далеко не працюємо в «нуль».
Україна вирубує суттєво менше в порівнянні з європейськими країнами. До прикладу, Польща вирубує 80 % деревини. Майже 100 % від приросту рубає Німеччина. Але при цьому зберігається природній баланс – вирубані ділянки засаджуються новими лісами.
Тому, повертаючись до питання незаконних рубок, треба зазначити, що це не є глобальною проблемою. Але все ж таки це питання не можна випускати з поля зору і намагатись звести до мінімуму, бо найчастіше незаконно вирубується високоліквідна деревина хорошої якості, в заповідних зонах.
ВИСИХАННЯ ДЕРЕВ: ПРОБЛЕМА З ГЕОМЕТРИЧНОЮ ПРОГРЕСІЄЮ
– Зараз активно обговорюють проблему висихання дерев, яка актуальна і для Волині…
– На Волині ми маємо шість тисяч гектарів всохлої сосни, і ця тенденція, на жаль, має геометричну прогресію. Це 14 тисяч кубів деревини в Україні. Це велика проблема.
– А як з цим боротись?
– Найефективніший метод боротьби з всиханням лісу – вирубка вже сухої та зараженої деревини. Сьогодні іншого прийнятного способу нема.
До речі, ця проблема стосується не лише України, а всієї Поліської зони. Але якщо в Польщі заражені дерева вирубують дуже швидко, щоб запобігти подальшому зараженню лісу, то в нас на процедуру відведення для санітарної рубки за новими правилами проходить два місяці. А ураження дерева триває п’ять днів. І коли ми приходимо рятувати дерево, воно вже сухе.
– І ніяк не можна обійти цю бюрократичну тяганину?
– Це не бюрократія, це – вимога суспільства. Громадські організації хочуть брати участь у цьому процесі, хочуть переконатись, чи справді варто рубати дерево. Щоправда, найчастіше ніхто з громадських активістів нікуди не їде, а час втрачаємо.
У нас дуже бояться дати лісівнику право самому вирішувати, що робити з лісом. Бояться зловживань. Зловживання є, але шкода від них не настільки глобальна, як від хвороб лісу і процесу затягування лікувальних заходів.
– Можете назвати цифру, скільки на сьогодні через цю проблему Волинь втратила лісів?
– Точну цифру боюся назвати, бо навіть площу заражених лісів важко виміряти: вона постійно зростає. В позаминулому році це було до тисячі гектарів, в минулому році – вже півтори тисячі, а в цьому – шість тисяч гектарів. Тобто, динаміка страшна.
Площа постійно збільшується, боротися з хворобами лісів стає все складніше. Зараз ми зупинили рубки головного користування, і масово відводимо під рубку заражені ділянки.
А звідси виникає нова проблема: продаючи дрова, ми не можемо заробити достатньо, щоб проводити якісь профілактичні заходи, купувати насіння, виплачувати заробітну плату.
ЗАБОРОНА ВИВОЗУ: ПОРЯТУНОК ЛІСУ ЧИ ШКОДА ДЛЯ ГАЛУЗІ?
– Недавно оголосили мораторій на експорт необробленої деревини. Цей крок виправдав себе?
– Ні. Я є категоричним противником такого підходу, тому що це – лише один крок, а не вирішення проблем. У всьому світі нема заборони на вивіз чи ввезення, натомість – є підтримка власного виробника. Якщо би ми пішли цим шляхом, то бізнесу було б легше працювати в Україні, а не вивозити дерево.
Як приймалось рішення про мораторій? В Україні запустили жахливу чутку про те, що весь ліс масово вирубується і вивозиться. І що нам треба зберегти те, що залишилось.
Рішення про мораторій мало б привести в галузь бізнес, який би зайнявся переробкою дерева. З нашої деревини можна було б виготовляти високоякісний продукт: меблі, папір тощо. Але такого не сталося.
Цей момент пролобіювали великі внутрішні виробники, які зрештою перетворили Україну на велику пилораму. На зменшення вирубки лісів мораторій жодним чином не впливає. Ліс так само рубають. Але не везуть відразу закордон, а спершу ріжуть на дошки. Цим займаються не лісові господарства, а люди, які знаходяться на єдиному податку. Надходження в бюджет від продажу деревини на експорт були суттєво більшими. Тому Україна в економічному плані програла від цього мораторію.
Нічого доброго для лісгоспів цей мораторій теж не приніс. За деревину, яку вивозили, раніше платили валютою за дуже хорошими цінами. Тепер ми почали продавати деревину за внутрішніми цінами, суттєво нижчими.
– Які кроки ви бачите для того, щоб система запрацювала по-іншому, більш ефективно?
– Для того, щоб в Україну зайшов стратегічний інвестор, він має бути гарантовано забезпечений сировиною. Іншу частину він мусить придбати через аукціон. Так він може планувати свою роботу. Ми говоримо про мільйони доларів і високотехнологічне виробництво. І поки не буде гарантій щодо обсягів сировини, ніхто вкладати гроші в Україну не буде.
Приймаючи рішення про мораторій, треба було прийняти і рішення щодо таких гарантій. Також треба було прийняти рішення про нульову ставку ПДВ на ввезення імпортного високотехнологічного обладнання для обробки деревини. Цього теж не зробили.
Крім того, ми повинні чітко розуміти, скільки підприємств з переробки можна забезпечити сировиною. Скупчення переробки може якраз привести до вирубки лісу, а ніякий не вивіз на експорт. Бо експорт є завжди прозорим, на експортну сировину ви завжди маєте сертифікат, там дуже серйозний підхід до вивчення якості деревини.
Натомість багато хто з виробників грішать чорними схемами, не вимагаючи ніяких сертифікатів. Так працює багато пилорам: приїхали, гроші заплатили, деревину забрали. І жодних документів.
ГРОШІ І СИРОВИНА: ДЛЯ КОГО ПРАЦЮЄ ЛІС?
– Куди сьогодні ідуть гроші від діяльності лісгоспів?
– Сьогодні держава обклала лісгоспи величезним податком. Всі державні підприємства платять 75% від прибутку. Це – грабіжницька цифра. В жодній країні такого немає.
Наприклад, в Польщі всі кошти від реалізації деревини залишаються в галузі, тому лісівники можуть ефективно реагувати на проблеми. Відповідно, там ліс доглянутий.
В Україні ця ситуація виглядає зовсім по-іншому. На 25% , які залишаються в галузі після сплати податку, важко досягти помітних результатів.
– А куди сьогодні іде український ліс?
– В основному – на переробку. При деяких лісгоспах є переробні підприємства. Є підприємства, які виготовляють меблі, паркет, фанеру.
Але в більшості – це пилорами, які розпилюють деревину на дошки і продають на експорт. Адже якщо на вивіз необробленої деревини – мораторій, то пиломатеріали дозволені для експорту.
– В багатьох галузях України існує така проблема як застаріле законодавство, яке часто не відповідає реаліям. Як з цим справляється лісова галузь?
– Лісовий кодекс дає відповіді на багато питань, але життя постійно кидає нам виклики, і цьому треба давати раду. Сьогодні ми на затвердження Кабінету Міністрів винесли проект нової стратегії розвитку лісової галузі. Я сподіваюсь, що найближчим часом ситуація покращиться.
Ми серйозно розглядаємо питання щодо фінансування, щодо створення лісового фонду, який би став достатньо потужною економічною структурою на зразок дорожнього фонду.
Також має бути закон про лісову охорону для чітко визначеного контролю, з виписаними повноваженнями. Плануємо ухвалення законів щодо реалізації деревини, аби передбачити там можливості ведення лісової переробки, запровадження довгострокових договірних стосунків, щоб дати можливість інвесторам працювати в Україні.
За цей рік ми пройшли процедуру і добилися, щоб аукціони з продажу деревини відбувалися тільки в електронному вигляді. Також будуть змінюватися і правила заготівлі.
ВОЛИНСЬКИЙ ЛІС: НАЗАД ДО КОМУНАЛЬНОГО?
– У жовтні минулого року розповідали, що суд прийняв рішення, аби частина волинського лісу повернулася з державної в комунальну власність?
– Ця історія «розкручена» волинськими ЗМІ, приналежними до однієї політичної сили. Насправді рішенням суду було скасовано розпорядження, яким комунальні ліси передавалися в державну власність. Але практичне виконання такого рішення суду – нереальне.
Державні ліси можуть передаватись в комунальну власність тільки через певну складну процедуру і рішення Кабінету міністрів. Тобто – скасували розпорядження, яке не мали права скасовувати, бо є окремі законодавчі акти, які не можуть мати зворотньої дії.
А щодо доцільності такого рішення, якщо створити комунальні ліси – хто ними буде опікуватися? Колись в кожній області працювали комунальні ліси, сільгосппідприємства в тому числі займалось і лісорозведенням. Вони мали матеріальну базу, штат людей. Сьогодні такого нема.
То хто буде опікуватись комунальним лісом? Депутати? Це ж треба шукати фахівців, розробляти програму фінансування. Хто буде контролювати цей процес? Та ніхто. Тільки державний орган, який має відповідну практику, відповідні системи контролю, може контролювати ведення лісового господарства. Комунальна структура в цьому випадку абсолютно недієва. Це підтвердила практика.
– А яка ситуація з лісом, на території якого був незаконний видобуток бурштину?
– Звичайно, завдана величезна шкода лісовому господарству, і цю проблему нам ще потрібно буде вирішувати.
Зараз лісова охорона – це орган без статусу. Ми не можемо ходити зі зброєю, провадити слідчі дії, діяти проти організованих злочинних груп. Лісівники тільки повідомляють про порушення, а правоохоронні органи вже вивчають ситуацію і діють.
На Волині пошкоджено 16 гектарів лісів, є урядова постанова про рекультивацію цих земель. Я сподіваюсь, що знайдуться структури, які зможуть провести цю рекультивацію, лісовідновлення, насадять молоді лісові культури.
– Як вважаєте, коли запрацює «Волиньприродоресурс», ситуація з пошкодженням лісу не повториться?
– До діяльності даної фірми я ставлюсь дуже стримано. Я підтримав її створення, бо вважав, що така комунальна структура має бути. Але як показав час, за майже два роки з часу заснування цієї структури ніякої практичної діяльності проведено не було. І навряд чи буде.
Я не бачу серйозного підходу до роботи. Грандіозні плани, заяви про мільйонні надходження в бюджет – і все це залишилось на папері. Це змушує мене, як депутата обласної ради, задуматись про доцільність такої структури в подальшому.
ВОЛИНЬРАДА: НОВИЙ ФОРМАТ БЕЗ ОПОЗИЦІЇ
– Ви неодноразово обиралися депутатом обласної ради. Розкажіть про роботу ради цього скликання. Вам комфортно працюється?
– Ні, абсолютно некомфортно. На відміну від усіх попередніх скликань, ми маємо зараз чіткий поділ на людей, які щось вирішують, і на тих, чия думка нікого не цікавить.
Це – хибний шлях. Бо далекоглядне керівництво будь-якої ради як колективного органу має використовувати потенціал всіх депутатів. Мені не дуже імпонує робота ради за принципом: своїм – все, іншим – закон. Я вважаю, що всі депутати рівні.
Не розумію і нововведення стосовно посиленої охорони будівлі облради. Обмеження доступу до ради громадянам взагалі вважаю недопустимим. Звісно, треба враховувати, що в країні війна і на руках у людей – багато зброї. Але виходить, що з цією зброєю можна вільно зайти в школу чи в магазин, а раду ми так охороняємо, ніби тут особливі люди.
– Я правильно розумію, що, на вашу думку, зараз в обласній раді більше політики, ніж, приміром, коли більшість формувала «Партія регіонів»?
– Я мало працював в тому скликанні, мені складно говорити. Завжди так було, що депутатська більшість є визначальною в роботі кожної ради. Але ніколи не було такого, щоб повністю ігнорувалася думка меншості депутатів. Завжди випрацьовувались колективні рішення, якщо вони не носили різкого політичного характеру.
У радах попереднього скликання теж було багато проблем, і кожне рішення було складним. Але вони завжди носили компромісний характер, і були вигідні громаді.
Розмовляла Людмила ЯВОРСЬКА (для «Волинь24»)