Матеріал з сайту Всесвіт :
Вірування усіх давніх народів були тісно пов’язані з їх повсякденним життям, навколишнім світом, природою. Українські міфи пов’язані з хліборобським або пастушим побутом наших предків. Головними героями, зазвичай, є батько-господар, мати-господиня, їхні діти, худоба та поля. Характерною особливістю української міфології є пантеїзм, тобто філософсько-релігійне вчення, за яким Бог ототожнювався з природою. Тому боги та міфічні істоти були близькими та рідними для наших предків, які жили в повній гармонії з природою.
В Україні існувала особлива ієрархія богів: на чолі всього світу – найстарші боги, котрі керували всім життям; далі – нижчі за рангом боги та демони, які прислуговували старшим богам; а у самого “підніжжя” – люди, наділені достатньою силою для того, щоб побороти демонів.
У деяких народів існує чіткий розподіл духів на злих та добрих, проте в українській міфології такої диференціації не було. Наші предки вважали, що добро і зло, яке несуть духи, визначається не так природою самих духів, як їх роллю в тій чи іншій ситуації. Навіть після прийняття християнства, українець завжди ладен діяти за принципом: “Бога люби, але і чорта не гніви” :).
Амазонки, косачі, косачки
Амазонки (Косачі, Косачки) — войовнича община давньоукраїнського жіноцтва III—І тисячоліття до н. е. Заселяли низ Дніпра, причорноморські й приазовські степи та багато інших територій.
За сучасною гіпотезою, стародавня жіноча вольниця утворилася як опозиція патріархатові, що прийшов на зміну матріархатові. Амазонки займалися скотарством (особливо дбали про коней), мисливством, рибальством, хліборобством, ремісництвом та військовою справою.
Анти, велетні, дужі
1. Первісна назва воїнів (першокозаків) давньоукраїнських племен, що заселяли Іллірію та інші території стародавньої Італії, Греції тощо. Про популярність антів свідчать старовинні топоніми: давньоукраїнське войовниче плем’я з-над Росі Вовки, заселивши в II тисячолітті до н. е. узбережжя Тиренського моря, одне зі своїх міст, як свідчить Тіт Лівій, називалось Анти (Аntium). Під час заснування Риму один з його пагорбів було названо Antopolis (поле Анта) і т. п.
Наскільки анти — люди надзвичайної фізичної сили й високої духовності — мали вплив на давній світ, свідчить той факт, що їхнє ім’я пов’язане з великим історичним періодом в історії людства: античний світ, антична культура і т. п.
2. Об’єднання давньоукраїнських племен, що в III—VIII ст. н. е. утворило могутню, стабільну і першу в історії українського народу об’єднану Українську державу, яку арабські мандрівники називали Оратанією (Артанією, Ратанією).
Період Антської держави (Антії-України) археологи пов’язують з розвитком Черняхівської культури, тобто з розквітом стародавньої української етнокультури. Зокрема, за часів Антії-України великого розквіту набула українська писемність («буквиця», «Іванове письмо»). Численні археологічні знахідки вказують на те, що українці-анти III—VIII ст., окрім свого рідного, знали старогрецьке письмо й латину (За Є. Махно).
Анти займалися орним землеробством (з застосуванням залізного плуга), осілим тваринництвом, мисливством, рибальством.
За дослідженнями М. Брайчевського, високого рівня досягли народні промисли, ремесла —залізоробне, гончарне (із застосуванням гончарного круга), гутне виробництво та ін. Розвивався залізорудний промисел, металургійна справа (з застосуванням домниць). Особливого розквіту набуло ужиткове мистецтво, надто — ткацтво, золотарство, мосяжництво, різьба по дереву й по кості і т. д.
За Антської держави панує індивідуальне землекористування та приватне землеволодіння. Розвивається приватне господарство.
Широкого розвитку набуває торгівля на основі грошового обігу. Налагоджуються міцні економічні стосунки з зарубіжжям — передусім з арабськими країнами, Римом, Візантією, Грецією та Єгиптом. Зовнішня торгівля сприяла збагаченню і зміцненню Антської держави.
Для державного устрою антів характерне гармонійне поєднання автократії і демократії: законодавчою владою є віче, виконавчою — цар (рекс) і воєводи на місцях.
За адміністративно-територіальним устроєм Антська держава була першою в історії стародавньої України унітарно-централізованою державою, що дозволило об’єднати всі давньоукраїнські племена від Венедського (Балтійського) до моря Євксинського (Чорного) та від Лаби (Ельби) і Одру (Одеру) до Дону. Столицею Антії-України був Київ.
За описом Прокопія Кесернійського, анти мали потужну військову організацію, що могла виставити 100-тисячне військо.
Одним з найвідоміших і найславетніших державних діячів Антії-України був цар Бож (IV ст. н. е.), історична заслуга якого — в об’єднанні давньоукраїнських племен (укрів, росів, полян, деревлян, сіверців, уличів, тиверців та ін.) у міцну всеукраїнську спільноту. Це дало можливість Божеві зупинити навалу готів (об’єднання давньогерманських племен) і вщент розгромити готське військо на чолі з королем Вінітарієм (385 р. н. е.). Готи змушені були платити антам данину. За кілька років після поразки Вінітарій вирішив виправити ситуацію обманом та підступом, запросивши Божа та його соратників на бенкет миру. Бож повірив у щирість готського короля і прибув з усіма своїми воєводами та синами.
Під час бенкету Божа та його сімдесят воєвод і синів підступно та віроломно схопили і розіп’яли на хрестах, що їх виставили на дорогах Антії-України. В той же час Вінітарій з військом захопив Київ і назвав його Данапрштадтом.
Проте окупація готів тривала 8 місяців.
Боротьбу проти віроломних ворогів очолили Волхви. Навесні 391 року вони зібрали військо з усієї Антії-України й повели проти нападників. Першу й другу битву анти програли, під час третьої завдали нищівної поразки готам. Вінітарія було вбито. Антія-Україна відродила свою міць.
У подальшій боротьбі проти готів та інших варварських племен анти об’єдналися з гунами, що їх очолив київський воєвода Аттила (За І. Біликом-Гатилом).
У союзі з гунами Антія-Україна набула нового розвитку й піднесення.
Її міць і єдність порушили і зруйнували київські князі X—XIII століть своїми міжусобицями, скасуванням язичництва, віча та духовної влади волхвів.
Період Антської держави III—VIII ст. н. е.— славна сторінка в історії українського народу, зокрема — в історії його державності. В цей період найвищого розквіту досягає і давньоукраїнська міфологія. Найпопулярніші боги в антів: Дажбог, Дана, Додола, Жива, Коляда, Купайло, Лель, Мокоша, Овсень, Перун, Світовид, Стрибог, Велес, Числобог, Ярило та ін.
Арії, орії
Арії (Орії) — найстародавніша назва давніх українців. Першоорачі світу. Приручили коня, винайшли колесо та плуг. Першими в світі окультивували жито, пшеницю, просо. Свої знання з рільництва та народних ремесел понесли в Китай, Індію, Месопотамію, Палестину, Єгипет, Північну Італію, на Балкани, в Західну Європу, Скандинавію. Племена оріїв стали основою для всіх індоєвропейських народів (За Л. Силенком)
Баган
Баган — у давніх українців, зокрема у волинян, та в давніх білорусів — божество, що дбає про домашню рогату худобу, охороняє її від хвороб, сприяє доброму приплодові. За непошанування його Баган в гніві своєму робить тварин безплідними, насилає падіж. Згідно з повір’ям, Баган сприяв збагаченню селянина (звідси слово багач). Іменеві “Баган” передувало слово багаття, що означало вогонь як багатство (За О. Афанасьєвим).
Берегиня
Берегиня – в давньослов’янській релігії – мати всього живого, первісне божество- захисник людини, богиня родючості, природи та добра.
З часом Берегиня стала охоронницею дому, її скульптурки знаходились у хатах, зображення-амулети носили на шиї. На початку літа вона кружляля у вир-водах на берегах річок, осяяна місячним промінням. Де бігала та пустувала Берегиня, трава росла зеленіша, а в полі пшениця густіша. З Х ст., тобто з часу прийняття християнства, символічний смисл Берегині (Венери) було перекладено на образ Богородиці.
Білобог
Білобог (Дід) — головний бог добра. Один з найдавніших і найголовніших персонажів давньоукраїнської міфології. За повір’ям — творець землі, води, світла; батько Перуна; захисник людей від зла; господар Вирію та повелитель інших богів. Народні легенди зображують Білобога у постійній боротьбі з Чорнобогом (символ боротьби добра і зла). Перетворювався, згідно з повір’ям, у білого лебедя (За П. Трощиним).
Велес, Волос
Волос (Велес) — бог худоби, чередників та музик. На думку академіка Б. Рибакова, культ походить з палеолітичних часів, коли це божество ототожнювали з ведмедем, якому поклонялися «хоробрі мисливці, одягнуті в шкури тих звірів, на яких полювали». Лише в бронзовому віці, за дослідженнями Б.Рибакова, Волос-Ведмідь стає богом худоби.
За легендами, Волос — опікун усього тваринного світу, він поріднив людину і тварину, привчив давніх українців не вбивати, а пасти тварин, запрягати їх в плуга та воза, брати від них молоко, вирощувати їх на м’ясо та шкуру. З розвитком скотарства, Волос стає одним з найголовніших богів. Його ім’я зустрічається в клятві русів грекам 945 р.: «Клянусь богом, у якого вірую, Перуном і Волосом, богом худоби». Опікував, за повір’ям, волхвів, навчаючи їх лікувати худобу; навчав також чередників грати на сопілці, мав синів — Велетів тощо. За легендою, Боян — великий співець землі Руської — є онуком Волоса (Про це згадується в «Слові о полку Ігоревім»).
Зображався Волос із сопілкою в руках (сопілка миру). За легендою, коли між полянами і деревлянами зчинилася кривава січа «за межу» (побоїще не міг зупинити навіть Перун зі своїми блискавками), з’явився Волос та заграв на сопілці. Гра була такою чарівною, що воїни обох сторін опустили мечі й побраталися.
Там, де в Києві на Подолі стояло велике капище Волоса, нині пролягає старовинна вулиця Волоська.
Волхви
Волхви — давньоукраїнські жерці, служителі язичницького релігійного культу. Носії стародавньої української культури й духовності, народної медицини, знань з астрономії, математики, географії, будівництва тощо. Володіли, як правило, багатьма мовами, зокрема арабською, латинською, грецькою, німецькою, вірменською та ін. Сприяли розвиткові торгівлі, ремесел, налагодженню дипломатичних стосунків давніх українців з сусідніми народами.
Дбали про духовний рівень давніх українців, про будівництво капищ та дотримання язичницького календаря, про охорону священних лісів, гаїв, рік. Першофілософи цивілізованого світу. Створили вчення про Деміурга — Першотворця землі і всього довколишнього світу—пришельця з далеких галактик (див. Око).
Творці стародавнього українського письма, кількох давньоукраїнських докирилівських абеток (трипільська, «Іванове письмо», «буквиця» та ін.). Автори «Велесової книги», Аскольдового літопису.
Ще за трипільської доби (IV тисячоліття до Р. X.) волхви створили демографічну концепцію, котра не дозволяла перенаселяти наддніпрянські регіони, де мешкали багатодітні племена й родини. Внаслідок цього щотрироки влаштовували жеребкування, за допомогою якого формувалися молоді общини переселенців «на нові землі». Так під проводом волхвів давньоукраїнські племена й общини заселяли Індію, Месопотамію, Малу Азію, Палестину, Єгипет, Північну Італію, о. Кріт, Західну Європу. Волхви сприяли повній колонізації Балкан.
Володіли секретом довголіття та лікування травами, що оберігало давніх українців до 988 р. від епідемій і хвороб.
Створили астрологічну медицину (лікування людини з врахуванням планет і зірок тощо), знання з якої були втрачені після 988 р.
Волхви повсякчас і суворо дбали про дотримання законів Віча.
Про волхвів вперше згадує Біблія (Новий Завіт).
З 988 р. волхви зазнають фізичного знищення, всілякого гоніння й переслідувань.
Очолювали антифеодальні народні виступи з метою обмежити монархічну владу князів, відродити владу віча та язичницьку віру. Повстання волхвів жорстоко придушувалися (Суздальське повстання 1024 р., Київське повстання 1068—69 рр. та ін.).
З винищенням волхвів були втрачені наукові знання українців з національної історії, культури, космології, міфології, філософії, народної медицини, екології, технології ряду ремесел тощо. 988 рік став початком екологічної та демографічної кризи на Україні. (За Л. Силенком та П. Трощиним).
Глуханя
Глуханя — міфічна потвора, що відбирала в людей слух і мову. Одна з тринадцяти доньок Мари. Зображувалася потворною бабою без вух і рота. (За П. Трощиним).