Текст і фото – Мультимедійна платформа іномовлення України Укрінформ
Миколаївщина, крім природних заповідників і рекреаційних зон, вабить туристів ще й своєю археологічними об’єктами та старожитностями: саме тут збереглися залишки давньогрецького міста, яке проіснувало тисячу років – з другої чверті VI століття до нашої ери до 70-х років IV століття нашої ери. Отож сьогоднішня наша розповідь – про стародавню державу античної доби – Ольвію. Уже багато десятиріч вона притягує до себе численних поціновувачів історії і заслужено вважається перлиною Миколаївщини і всієї України.
МІСЦЕ, ЯКЕ ПРИНОСИТЬ ЩАСТЯ
Ольвія – найцікавіший і найбільший археологічний об’єкт в Україні, справжній рай для любителів старовини. Величезний поліс Античної Греції на краю Ойкумени, за межами якої, в уявленні стародавніх греків, були лише вічна темрява і царство хаосу. Нині, після окупації Росією Криму, на території України античних полісів залишилося лише два – Ольвія і Тіра.
Ольвія як місто-держава проіснувала біля тисячі років. Її заснували вихідці з давньогрецького міста Мілета (рештки якого нині залишилися на території Туреччини). Їм сподобалася місцина біля сучасного Південного Бугу, який вони називали Гіпанісом. Ця територія була добре захищена: з одного боку – річка, з інших – глибокі балки.
Сьогодні «Ольвія» – це історико-археологічний заповідник Національної академії наук України, заснований ще в 1926 році. За цей час у результаті наукових досліджень було розкопано близько п’яти гектарів його території. Археологам пощастило відкрити два теменоси – священні ділянки із залишками храмів і вівтарів, центральну площу міста – агору з навколишніми спорудами. А ще будинок суду, житлові квартали і оборонні стіни. Заповідник щорічно відвідують десятки тисяч туристів. Тут є музей, фондосховище, наукова бібліотека.
Із власних спостережень можу сказати, що Ольвія – одне з тих місць куди тебе тягне якась непереборна сила. Якщо потрапив сюди, то отримуєш неймовірне душевне піднесення вже від того, що стоїш серед цих величних руїн, які дивовижно поєднуються із квітучим усіма барвами веселки степом і омиваються лагідними водами Бузького лиману. Мабуть, недаремно назва Ольвія означає “щаслива”. Засновники міста вірили, що вона принесе їм щастя, достаток і захист від варварів.
«Вцілілих будівель в Ольвії практично не існує, хоча стародавні греки будували досить міцні споруди. Але те, що залишилося після набігів кочівників, розібрали їх нащадки. З ольвійських кам’яних плит був побудований Очаків, острів Майський і багато чого іншого. 300 років тому турки вивозили «ольвійські» матеріали на кораблях. Крім того, у сусідньому селі Парутине чи не в кожному дворі є кілька тутешніх каменів», – розповідає керівник регіональної Чорноморської мережі громадських організацій, член ради Національного екологічного центру України, Заслужений природоохоронець України Олег Деркач.
Тому зараз туристи можуть побачити лише те, що за останнє сторіччя розкопали археологи. А вони попрацювали на славу. Погляду відвідувачів відкриваються залишки римської цитаделі, нижнє місто, фрагменти водопроводу і оборонна стіна, яка в деяких місцях досягає 5-метрової товщини. Крім того, досить непогано збереглася і частина некрополя. Слід зазначити, що практично все сусіднє село Парутине побудовано на території стародавнього грецького некрополя. Причому, якщо сама Ольвія займала площу 50 гектарів, то територія некрополя в десять разів більша.
Археологи стверджують, що Ольвія з-поміж інших об’єктів унікальна тим, що це єдина виключно антична пам’ятка, на території якої не знайдено слідів інших історичних періодів. Це дає змогу простежити і докладно вивчити історію, культуру, економіку та політику античного періоду.
Звідси здобуто таку кількість артефактів, з якою не може зрівнятися жодна інша місцина в Україні. Причому, вони в дуже хорошому стані, добре збереглися. Але, на жаль, переважна більшість їх сьогодні радує відвідувачів Британського музею, Ермітажу, Київського, Одеського та інших музеїв України і світу.
Але попри це заповідник «Ольвія» має власний музей, фонди археологічних матеріалів (понад п’ятдесят тисяч одиниць зберігання), наукову бібліотеку, експозицію архітектурно-будівельних залишків античної доби. Тут експонуються рештки житлових кварталів, Західного та Центрального теменосів, поховальних склепів тощо. У місцевому музеї також зібрані цікаві експозиції. Це монети, як круглі, так і в формі дельфінчиків, культові фігурки, прикраси. Особливо багато різноманітного посуду. Річ у тім, що в Ольвії посуд був показником добробуту і визначався соціальним статусом його власника. У ті часи існувала традиція: ольвіополіти ходили в гості зі своїм посудом для вина.
Стародавні греки навіть вигадали хитромудрий пристрій для одночасного наповнювання вином трьох чаш. У той час посуд, привезений з Греції, коштував дорого. Тож коли він розбивався, його скріплювали свинцевими дужками. Греки багато торгували, тому у них важливе місце відводилося амфорам. Сучасники цю посудину вважають незручною, але тоді вона була універсальною, а користувалися нею три тисячі років. Амфори слугували своєрідними холодильниками. Наповнені питвом або харчами посудини закопували в землю і так зберігали. Їх також було зручно перевозити у трюмах суден.
«На жаль, у місцевому музеї відвідувачі не побачать ні коштовних металів, ні більш-менш цінних виробів із кераміки. Всі вони давно вивезені. Зате туристи, гуляючи територією заповідника, можуть самі знайти фрагменти стародавньої кераміки, а якщо пощастить, то й монету тієї доби», – каже Деркач.
Свого часу Ольвія була багатим містом. Але це, як і вигідне її розташування, приваблювало загарбників. Від деяких удавалося відбитися. Як, наприклад, від одного з полководців Олександра Македонського – Зопіріона. З іншими, приміром, зі скіфами, вдавалося домовитися і вести взаємовигідну торгівлю. Але з плином сторіч навколишнє оточення ставало все більш ворожим.
У якийсь час Ольвія стає римською провінцією. І римляни для захисту міста присилають свій гарнізон. Але згодом він покинув місто і для Ольвії настали важкі часи. Місто було зруйноване варварськими кочовими племенами.
До держави Ольвія, крім самого міста, входили і його сільськогосподарські околиці – хора. Пішохідні прогулянки цими мальовничими місцями до сьогодні приваблюють неймовірними пейзажами: глиняні обриви, кургани, залишки скель, дикі маленькі пляжі, тераси, осипи…
«Ольвійська хора», з точки зору історичної, культурної і археологічної, не менш цінна ніж сам заповідник. Мене завжди надихають ці неймовірні береги лиману, які розтягнулися на багато кілометрів, з чудовою неповторною природою. Одне лише цвітіння півників чого варте. Тільки тут, у цьому місці, їх налічується 12 кольорів, такого більше ніде немає. Це дуже красиво. Але останніми роками до цієї місцевості, як магнітом, тягне чорних археологів. Вони копають усюди, всі поля перериті. Час від часу тут можна наткнутися на залишки розбитого посуду, кераміки…», – розповідає Олег Михайлович.
ПРО НАТХНЕННЯ І ФЕСТИВАЛЬ КАРАСЯ
Ольвія надихає і сучасних митців: сюди на пленери приїжджають художники, тут пишуть свої вірші поети. Скажімо, свого часу український письменник Валентин Чемерис написав про це місце історичний пригодницький роман «Ольвія». У ньому описується війна між скіфами та могутнім військом перського царя Дарія, що відбувалася наприкінці VI століття до н.е. На тлі війни розгортається історія трагічного життя юної грекині Ольвії, яку з волі батька видали заміж за правителя скіфів Тапура.
Відоме подружжя миколаївських митців – Тетяна та Володимир Бахтові – так закохалися у ці місця, що покинули гамірне місто й оселилися в селі Парутине – в безпосередній близькості до Ольвії. Вони упродовж років збирають книги, публікації про Ольвію, пишуть картини. Володимир Бахтов не лише відомий графік, майстер ленд-арту та історичної реконструкції за допомогою геліографіті (малювання вогнем), а ще й знавець Ольвійської історії. Його ще називають «художником простору». «Ольвія для нас — це величезна майстерня, яке не перестає надихати», — стверджує митець.
Він був одним із тих, хто висунув ідею створити поряд із заповідником містечко, де можна було б розташувати майданчики для музикантів, ремісників, проводити майстер–класи. Відвідувач міг би пожити якийсь час у такому поселенні, переодягнувшись у відповідний одяг, скуштувати страв, побачити, як робляться речі, подібні до тих, які є нині в музеї, і спробувати їх виготовити власноруч. Подібну реконструкцію археологічного поселення він бачив у Європі.
В Україні вже є кілька таких реконструкцій, але вони пов’язані з епохою середньовіччя і більш пізніми періодами. Доба античності в них, на жаль, поки що не представлена.
Про те, що ми недостатньо ще вміємо залучати приватний бізнес у туристичну сферу, каже і Деркач, він наводить такий приклад: «Свого часу мені довелося побувати в Стоунхе́нджі (кромлех тобто кам’яне коло, що складається з декількох кілець із велетенських каменів, розташований в Англії на горбистій пустці поблизу міста Солсбері – авт). Хочу зауважити, що це порівняно невелика площа і нічого надто особливого на ній немає. Але вона манить туристів, як магнітом. Вхід туди відносно недорогий, але там є крамниці з величезною кількістю різних сувенірів, купити які можна тільки тут і ніде більше. Проминути і не придбати чогось на пам’ять просто неможливо. Вони на цьому добре заробляють. Наприклад, ми за вхід заплатили по 2,5 фунти стерлінгів, і ще по 30 – за сувеніри».
Окрім стародавньої Ольвії, у цій місцевості є і досягнення сучасності, якими можна розважити туристів. Тут розташовано півтора десятка вітряків «Очаківської ВЕС». Багатьом подобається фотографуватися тут, цікавитися облаштуванням велетенських машин. Більше того, за словами начальника управління з питань молоді та туризму Миколаївської ОДА Олександра Максименка, зараз тривають перемовини з компанією «Вітряні парки України», щоб дозволити туристам підніматися на верхівку вітряків. Адже там усередині вже є спеціальні ліфти, і якщо піднятися ними нагору, на оглядовий майданчик, то перед очима відкриється неймовірний вигляд на степ, лиман і стародавню Ольвію.
Крім того, на сусідній Волоській косі розташована база відпочинку, де можна покупатися, позасмагати і порибалити.
До речі, про рибу. Цього літа неподалік Ольвії, у в селі Іванівка відбувся Фестиваль карася. Це дуже цікавий захід. Місцеві жителі позиціонують цю рибу як «круту гастрономічну фішку». Вони багато її ловлять, готують із неї велику кількість блюд, якими і поділилися на фестивалі з гостями. Сільська громада навіть планує встановити пам’ятник карасю, щоб залучати більшу кількість туристів у своє село.
Словом, ці місця вражають неповторною красою, таємничістю, багатим минулим. Побувати тут, означає поповнити свою ерудицію, пізнати історичне минуле, почерпнути сил і натхнення для подальшої роботи.
Наступна розповідь проекту “Сім днів у регіоні” – про курортну зону Миколаївщини – море і пляжі, де можна гарно провести відпустку, відпочити та оздоровитися.
Алла Мірошниченко, Миколаїв
Фото Олександра Кремка