Степові фітоценози Запорізької області складені щільнодернинними посухостійкими (ксерофітними) злаками. Поширені осередки біднорізнотравних типчаково-ковилових степів.
Підвищена здатність ксерофітів здобувати воду пов’язана з будовою та фізіологічними особливостями кореневих систем. У багатьох із них інтенсивно росте головний корінь, який досягає вологого горизонту, або навіть ґрунтових вод, рясно розгалужується й усмоктує глибинну воду. Так у люцерни румунської корінь досягає глибини 6-8 м. У дернинних злаків (ковила, типчак), жита, вівса, пшениці додаткові корені утворюють розгалуження кількох порядків; вони густо пронизують весь об’єм ґрунту в межах кореневої системи, а отже раціонально використовують наявну вологу. Часто в степових рослин утворюються кореневі бульби і шишки, які є місцем запасу як поживних речовин, так і води (залізняк бульбистий, чина бульбиста).
Деякі соковиті м’ясисті рослини пристосувалися до живлення короткочасними атмосферними опадами, які змочують лише верхні горизонти ґрунту. Коренева система цих рослин поверхнева, широко розпростерта. Самі ж рослини запасають воду в листках (листкові сукуленти) або в стеблах (стеблові сукуленти). До листкових сукулентів нашої степової флори належать очиток їдкий і молодило руське.
Рисами ксеноморфної організації також є опушені листки (волошки, цмин пісковий, грудниця волохата, астрагал пухнас- токвітковий) або вкриті потужною кутикулою (сукуленти), в утворенні якої значне місце належить воску. Серед волосків часто зустрічаються залозки, що виділяють ефірні олії (шавлія, чабрець та інші представники родини губоцвіті). Секреторна функція волосків посилюється у спекотний час.
Листки степових рослин часто мають невеличкі листкові пластинки або листочки у складних листках. У злаків вони вузькі, направлені догори; в спекотні години доби й у посушливий період згортаються в трубку таким чином, що продихи опиняються всередині порожнини. Листки степових рослин у просторі розташовані часто до сонця ребром, що захищає їх від перегрівання та підвищеного віддавання води при випаровуванні (латук компасний).
Пристосована до високої температури та нестачі вологи також внутрішня будова органів місцевих рослин: збільшується кількість жилок і продихів на одиницю площі, добре розвинута механічна тканина листка, завдяки чому він зберігає тургор і не в’яне.
Серед рослин степу є такі, що уникають посухи, завершуючи цикл розвитку в сприятливіші пори року – це ефемери й ефемероїди. Із настанням літньоїпосухи ефемери повністю засихають, а в багаторічників відмирають лише надземні органи, а підземні (кореневища, бульби, цибулини) залишаються живими. Це – тюльпани, рястки, зірочки, гусяча цибулька, шафрани, іриси тощо.
Переважна кількість видів квітнуть у першу половину літа, у період кращого забезпечення рослин водою. Плоди й насіння багатьох із них розповсюджується вітром на великі відстані, завдяки «аеронавігаційним» пристосуванням, наприклад у зернівок ковили, горішків сон-трави, сім’янки козельця великого. Насіння деяких видів здатні самостійно зариватися в землю, наприклад веретеноподібна зернівка ковили затримується в субстраті нижнім кінцем, плід вбуравлюється у ґрунт завдяки гігроскопічній ості, яка то скручується, то розкручується при висиханні та зволоженні.
Ще більший ефект з розповсюдження насіння й плодів досягається в рослини перекоти-поле (залізняк колючий, кермек, гоніолімон, лещиця). Висохла частина або ціла рослина кулястої форми легко підхоплюється вітром і перекочується степом, поступово розсіюючи плоди й насіння.
Барви степу мають свій календар – їхній спектр змінюється щотижня. Навесні пістрявість степового килима створюють ефемери й ефемероїди: наприкінці березня – на початку квітня заливає ліловим кольором брандушка різнокольорова, у квітні на зміну їй приходить жовтизна горицвіту, а в травні жовтизну надають перстач і першоцвіти, а потім вони поступаються блакитному кольору незабудок. Свій час мають також білі анемони, синє-лілова шавлія, рожево-червоний мишачий горошок, але головним є золотисто-зелений колір ковили тирси.
Ковилові степи Запорізької області можна поділити на такі зональні різновиди:
1) різнотравно-типчаково-ковилові степи;
2) типчаково-ковилові степи;
3) полиново-типчаково-ковилові степи.
Різнотравно-типчаково-ковилові степи тягнуться від північних меж області до лінії приблизно Великої Білозерки, Михайлівни, Токмаку, Чернігівки й на сході південними схилами Приазовської височини.
Типчаково-ковилові степи пролягають на південь від попереднього району, досягаючи межі Бердянськ – Приморськ – Якимізка.
Полиново-типчаково-ковилові степи – це азово-присиваські степи, що пролягають неширокою смугою південніше попередньої межі.
Із зміною смуг спостерігаються зміни й у структурі степових фітоценозів: зменшується густина рослинного покриття, біологічна продуктивність степів; зростає ксероморфність і кількість видів, що використовують ґрунтову вологу в весняний та осінній періоди (коротковегетуючі види).
Рослинному покриву справжніх степів у північно-східній частині області властива зімкненість травостою, багатство бобових рослин і різнотрав’я, наявність дернинних і кореневищних злаків, а також водночас відсутність рослин із коротким життєвим циклом – ефермерів. Тут ростуть ковили пірчаста й волосиста, типчак, тонконіг, кострець безостий, пирій повзучий і сизий. Бобові представлені люцернами серповидною й хмелевидною, конюшинами гірською, польовою й альпійською, горошками, астрагалами українським і пухнастоквітковим, а між різнотрав’я наявні гадючник шестипелюстковий, горицвіт весняний, шавлії поникла, дібровна, лучна, різні види дивини, деревію, рідкісна в природі півонія тонколиста, молочай степовий, подорожник.
Південний захід області – це смуга типчаково-ковилових степів. Травостій тут розріджений, добре почувають себе ефемери. Цей степ швидше вигорає влітку. Переважають дернові злаки – типчак, ковили пірчаста, волосиста, Лесінга, тонконіг лучний, пирій гребінчастий, кострець прямий. Серед різнотрав’я зустрічаємо кермеки, ферулу, дивину фіолетову, будяк гачкуватий, пижмо тисячолисту, грудницю волохату, гвоздику плямисту. Порівняно з підзо- ною різнотравно-типчакових степів значно збільшується кількість ефемерів та ефемероїдів – тюльпанів, зірочок, гусячої цибульки. Уже з липня зберігаються лише сухостійні рослини: гвоздика, полин, типчак, ковила.
Крайній південний захід є зоною більш посушливого клімату й полиново- злакового степу. Навколо Молочного лиману і вздовж узбережжя Азовського моря рослинність буває пригнічена спекою, але чудово себе почувають такі рослини, як полини Босняка й австрійський, кермеки Мейєра і каспійський, колосняк чорноморський, миколайчики приморські, морська гірчиця – рослини, що полюбляють солонцюваті ґрунти. Наземне покриття між ними складається із мохів і лишайників.
Джерело : sites.google.com