Рослинність степів Запорізької області

0-02-01-09deff2ece200b049167eb89debc70b5e4d13cfea05d50ce6c12904012af172b_full

Степові фітоценози Запорізької області складені щільнодернинними посухостійкими (ксерофітними) злаками. Поширені осередки біднорізнотравних типчаково-ковилових степів.

Підвищена здатність ксерофітів здобувати воду пов’язана з будовою та фізіологічними особливостями кореневих систем. У багатьох із них інтенсив­но росте головний корінь, який досягає вологого горизонту, або навіть ґрун­тових вод, рясно розгалужується й усмоктує глибинну воду. Так у люцерни ру­мунської корінь досягає глибини 6-8 м. У дернинних злаків (ковила, типчак), жита, вівса, пшениці додаткові корені утворюють розгалуження кількох по­рядків; вони густо пронизують весь об’єм ґрунту в межах кореневої системи, а отже раціонально використовують наявну вологу. Часто в степових рослин утворюються кореневі бульби і шишки, які є місцем запасу як поживних ре­човин, так і води (залізняк бульбистий, чина бульбиста).

Деякі соковиті м’ясисті рослини пристосувалися до живлення короткочас­ними атмосферними опадами, які змочують лише верхні горизонти ґрунту. Коренева система цих рослин поверхнева, широко розпростерта. Самі ж рос­лини запасають воду в листках (листкові сукуленти) або в стеблах (стеблові сукуленти). До листкових сукулентів нашої степової флори належать очиток їдкий і молодило руське.

Рисами ксеноморфної організації також є опушені листки (волошки, цмин піско­вий, грудниця волохата, астрагал пухнас- токвітковий) або вкриті потужною кути­кулою (сукуленти), в утворенні якої знач­не місце належить воску. Серед волосків часто зустрічаються залозки, що виділя­ють ефірні олії (шавлія, чабрець та інші представники родини губоцвіті). Секре­торна функція волосків посилюється у спекотний час.

Листки степових рослин часто мають невеличкі листкові пластинки або лис­точки у складних листках. У злаків вони вузькі, направлені догори; в спекотні го­дини доби й у посушливий період згорта­ються в трубку таким чином, що продихи опиняються всередині порожнини. Лист­ки степових рослин у просторі розташовані часто до сонця ребром, що захи­щає їх від перегрівання та підвищеного віддавання води при випаровуванні (латук компасний).

Пристосована до високої температури та нестачі вологи також внутрішня будова органів місцевих рослин: збільшується кількість жилок і продихів на одиницю площі, добре розвинута механічна тканина листка, завдяки чому він зберігає тургор і не в’яне.

Серед рослин степу є такі, що уникають посухи, завершуючи цикл розвит­ку в сприятливіші пори року – це ефемери й ефемероїди. Із настанням літньоїпосухи ефемери повністю засиха­ють, а в багаторічників відмирають лише надземні органи, а підземні (кореневища, бульби, цибулини) за­лишаються живими. Це – тюльпани, рястки, зірочки, гусяча цибулька, шафрани, іриси тощо.

Переважна кількість видів квіт­нуть у першу половину літа, у період кращого забезпечення рослин во­дою. Плоди й насіння багатьох із них розповсюджується вітром на великі відстані, завдяки «аеронавігацій­ним» пристосуванням, наприклад у зернівок ковили, горішків сон-трави, сім’янки козельця великого. Насіння де­яких видів здатні самостійно зариватися в землю, наприклад веретено­подібна зернівка ковили затримується в субстраті нижнім кінцем, плід вбуравлюється у ґрунт завдяки гігроскопічній ості, яка то скручується, то роз­кручується при висиханні та зволоженні.
Ще більший ефект з розповсюдження насіння й плодів досягається в рослини перекоти-поле (залізняк колючий, кермек, гоніолімон, лещиця). Висохла частина або ціла рослина кулястої форми легко підхоплюється вітром і перекочується степом, поступово розсіюючи плоди й насіння.

Барви степу мають свій календар – їхній спектр змінюється щотижня. На­весні пістрявість степового килима створюють ефемери й ефемероїди: на­прикінці березня – на початку квітня заливає ліловим кольором брандушка різнокольорова, у квітні на зміну їй приходить жовтизна горицвіту, а в травні жовтизну надають перстач і першоцвіти, а потім вони поступаються блакит­ному кольору незабудок. Свій час мають також білі анемони, синє-лілова шавлія, рожево-червоний мишачий горошок, але головним є золотисто-зеле­ний колір ковили тирси.

Ковилові степи Запорізької області можна поділити на такі зональні різновиди:

1) різнотравно-типчаково-ковилові степи;

2) типчаково-ковилові степи;

3) полиново-типчаково-ковилові степи.

Різнотравно-типчаково-ковилові степи тягнуться від північних меж об­ласті до лінії приблизно Великої Білозерки, Михайлівни, Токмаку, Чернігівки й на сході південними схилами Приазовської височини.

Типчаково-ковилові степи пролягають на південь від попереднього району, досягаючи межі Бердянськ – Приморськ – Якимізка.

Полиново-типчаково-ковилові степи – це азово-присиваські степи, що про­лягають неширокою смугою південніше попередньої межі.

Із зміною смуг спостерігаються зміни й у структурі степових фітоценозів: зменшується густина рослинного покриття, біологічна продуктивність степів; зростає ксероморфність і кількість видів, що використовують ґрунтову вологу в весняний та осінній періоди (коротковегетуючі види).

Рослинному покриву справжніх степів у північно-східній частині області властива зімкненість травостою, багатство бобових рослин і різнотрав’я, на­явність дернинних і кореневищних злаків, а також водночас відсутність рос­лин із коротким життєвим циклом – ефермерів. Тут ростуть ковили пірчаста й волосиста, типчак, тонконіг, кострець безостий, пирій повзучий і сизий. Бо­бові представлені люцернами серповидною й хмелевидною, конюшинами гірською, польовою й альпійською, горошками, астрагалами українським і пухнастоквітковим, а між різнотрав’я наявні гадючник шестипелюстковий, горицвіт весняний, шавлії поникла, дібровна, лучна, різні види дивини, де­ревію, рідкісна в природі півонія тонколиста, молочай степовий, подорожник.

Південний захід області – це смуга типчаково-ковилових степів. Травостій тут розріджений, добре почувають себе ефемери. Цей степ швидше вигорає влітку. Переважають дернові злаки – типчак, ковили пірчаста, волосиста, Лесінга, тонконіг лучний, пирій гребінчастий, кострець прямий. Серед різно­трав’я зустрічаємо кермеки, ферулу, дивину фіолетову, будяк гачкуватий, пи­жмо тисячолисту, грудницю волохату, гвоздику плямисту. Порівняно з підзо- ною різнотравно-типчакових степів значно збільшується кількість ефемерів та ефемероїдів – тюльпанів, зірочок, гусячої цибульки. Уже з липня зберіга­ються лише сухостійні рослини: гвоздика, полин, типчак, ковила.

Крайній південний захід є зоною більш посушливого клімату й полиново- злакового степу. Навколо Молочного лиману і вздовж узбережжя Азовського моря рослинність буває пригнічена спекою, але чудово себе почувають такі рослини, як полини Босняка й австрійський, кермеки Мейєра і каспійський, колосняк чорноморський, миколайчики приморські, морська гірчиця – рос­лини, що полюбляють солонцюваті ґрунти. Наземне покриття між ними складається із мохів і лишайників.

Джерело : sites.google.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *