Мене звати Томас Герц, ми знаходимося на підприємстві по переробці сміття у місті Трір. Щодня до нас приходить 460 тон відходів, якими забезпечують нас 530 тисяч мешканців регіону. Тут ми сміття сортуємо, висушуємо, частину відправляємо на переробку, а частину – на промислову електростанцію, де воно використовується в якості альтернативи рейнському бурому вугіллю. Це якщо коротко.
Фільм про сортування і переробку сміття
Ще 20 років тому тут було традиційне в українському розумінні сміттєзвалище, яке труїло газами не лише місто Трір, а й всю землю Рейнальд-Фальц. Про нього нагадує лише невеличка гірка, вкрита поліетиленовою плівкою. Під нею кипить робота: спеціальні бактерії забезпечують хімічні реакції, гази, що акумулюються під плівкою, виводяться через спеціальний трубопровід. Це сумін СО і Н2, з теплотворною здатністю 1200 кКал, альтернатива природного газу, мазуту, вугілля, дизельного палива. Певна їх частина одразу ж надходить на мініелектростанцію, яка забезпечує роботу заводу. Решта –продається державі, іде у загальну мережу.
Сьогодні тут один з кращих сміттєпереробних заводів у Європі, чисте гірське повітря. А ще тут роблять гроші – не з повітря, а зі сміття. Один з головних ідеологів будівництва заводу, колишній віце-мер міста Трір Норберт Нойхауз стверджує: участь у цьому процесі беруть практично всі мешканці Тріра, від малого до старого.
Норберт Нойхауз: 20 років тому ми зрозуміли – якщо так триватиме далі, то за якихось півстоліття дихати нашип повітрям буде просто неможливе. Уже тоді було ясно, що утилізація побутових відходів, стічних вод, відпрацьованих автомобільних шин, відходів деревообробки, нафтопереробки, сільськогосподарських та медичних відходів – найгостріша проблема сучасності. Крім того, ми побачили, що можна отримати додаткові кошти на розвиток міста. Головне було зробити перший крок – навчити людей сортувати сміття, довести їм, що це робиться заради майбутнього, заради здоров’я нашої планети і їхніх дітей.
До будівництва заводу було два підходи. Перший передбачав залучити приватного інвестора, який надавав би послуги вивезення і переробки сміття. Однак зростання доходів приватного власника жодним чином би не сприяло громадянам міста. Тому було прийнято рішення утворити спільне підприємство з трірським районом. Таким чином, завдяки зростанню доходів підприємства місто могло б знижувати податки на вивезення сміття.
Сьогодні практично у кожному німецькому домі є три ємності для різних типів сміття: пластику, паперу і біологічних або харчових відходів. Біля кожного приватного будинку стоїть по два спеціальних контейнери, які людям надає компанія-сміттєпереробник. Родина сплачує податок у розрахунку 90 євро на рік на одного члена сім’ї. Натомість двічі на тиждень сміття забирають.
Артур Карась, українець, що вже декілька років живе в Трірі: в нас в магазинах продаються відра, які вже розділені на декілька секцій для різних типів сміття – паперу, упаковок та інших видів сміття. Це три зовсім різних контейнери. Контейнер з синьої кришкою призначений суто для паперу і картону, з чорною кришкою – для інших відходів, наприклад, рештки з кухні. А жовтий мішок – туди люди кидають упаковки, наприклад, від молока, від ковбаси. Все, що не зв’язане з біологічним сміттям, але де немає паперу. Бо якщо упаковка чисто з картону, на якій немає знака зеленої крапки, то вона викидається до паперу. Якщо є зелена крапка – то в жовтий мішок.
Окремо сортується скло, за кольорами: прозоре, коричневе та зелене. Якщо змішувати все докупи, то при переробці отримаєте скло найнижчої якості – зелене. Скло люди вивозять до спеціальних контейнерів, які розміщені в кожному районі міста. Викидати його не можна коли заманеться: приміром, у вихідні дні і у вечірній час вивіз скла під забороною, адже гуркіт пляшок може перебудити всю околицю.
Артур Карась: існує також проблемне сміття – медикаменти, батарейки, холодильники і інша електротехніка. Її не вивозить звичайна служба сміття, потрібно дзвонити по спеціальному телефону, приїжджає машина. Тобто це не регулярний сервіс, треба самому замовити.
Якщо комусь сортувати сміття ліньки, порушить суворі санкції. При першому порушенні – підвищення тарифу на вивіз сміття. При рецидиві – компанія взагалі може на певний період відмовитися надавати свої послуги. Правила по-німецьки чіткі, контейнери з коліщатками стандартизованого розміру, саме такі, щоб вантажники не надірвали спини. Більше за норму не заберуть. Так само і з побутовою технікою. Для вас покладуть папірець – інструкцію з поясненням, чому чайник чи кавоварку не забрали і що власнику робити далі.
Норберт Нойхауз: наступним етапом подорожі сміття є сміттєпереробний завод. Розмір інвестицій при його будівництві склав 20 млн євро, але бюджет міста ми не чіпали. Навпаки – розпланували все так, аби місто отримувало прибуток і зароблені кошти ми могли б спрямувати на соціальні потреби Тріра. Зараз промислова потужність заводу – це переробка 180 тисяч тон сміття на рік. При цьому, як ви на власні очі бачите, до дрібниць продумане екологічне питання. Бо головним для нас було питання: яким повітрям дихатимуть наші діти через 30, 50 чи 100 років. І на заводі не відчувається жодного запаху. Сам завод складається з двох частин: адміністративної і технологічної. Керує роботою заводу одна команда з 4 чоловік, вони контролюють всі процеси для автоматичної переробки сміття.
Щодня – 30 вантажівок на добу, кожна з яких привозить до 30 тон сміття. Кожна машина заїжджає на промислові ваги, дані заносяться до комп’ютерної програми. Далі праворуч везуть біологічне, ліворуч – усе інше. У зоні біологічних відходів без перерви і вихідних працюють екскаватори і шредери. Подрібнене сміття з часом перетворюється на компост – високоякісне добриво для землі. Його потім продають у фермерські господарства не тільки Німеччини, а й у сусідні Францію і країни Бенілюксу.
Томас Герц: за компост Тріра фермери стоять у черзі, оформлюючи замовлення за кілька місяців. Так само є попит на високоякісне паливо, на яке перетвориться сміття після повного циклу сортування. Сьогодні місто Трір навіть проводить торги між металургійними комбінатами та іншими великими підприємствами, отримуючи найбільш вигідну ціну.
Основна функція сортувальної станції – висушити відходи, адже зазвичай води у смітті понад 30%. Сухі відходи легше сортувати, переробляти, транспортувати, і головне – спалювати на підприємствах, адже вологе сміття горить дуже погано, непродуктивно. І таке сміття електростанції і інші підприємства у нас би не купували.
Сам цех практично повністю автоматизований, водії сміттєвозів лише натискають декілька кнопок. Цей цех по суті – величезний сміттєвий бак. Технологія наступна: відходи подрібнюють, збирають у величезні контейнери по 50 тон і герметично закривать. Упродовж 10 днів там витримується стабільний температурний режим, а за допомогою бактерій знищуються залишки органічного сміття. Далі отримана маса висушується – щодня викачується порядку 50 тисяч літрів води. Висушене сміття пропускають через магніт, аби вилучити залізовмісні сплави і кольорові метали. Все що лишилося, пресують у брикети і відправляють у якості палива на підприємства. Держава максимально допомагає тим підприємствам, які використовують перероблене сміття, іноді навіть доплачуючи їм за це.
Норберт Нойхауз: У Трірі ми дійсно доплачуємо підприємствам, але ця доплата невелика. Ближчим часом розраховуємо вийти на позитивну динаміку, тобто місто буде отримувати прибуток від нашого паливо замінника зі сміття. Також зовсім скоро дійдемо до того, що містяни зможуть обійтися без домашнього сортування сміття. Сучасне обладнання дозволяє робити це набагато краще, адже машини ніколи не помиляються. Вже сьогодні на заводі ми можемо сортувати сміття з ефективністю 90%.
Окрім сміттєпалива, на заводі в Трірі отримують різноманітні матеріали з вторсировини, здебільшого з пластику. Що цікаво, його вилучають зі сміття лише в тому випадку, коли його можна переробити і продати. Якщо ж переробка неможлива, пластик залишається у брикетах для спалювання.
Томас Герц: зазвичай пластик виробляють з нафти як сировини, а ми можемо пластик екстрагувати зі сміття. Матеріал, з якого вже можна отримати пластик, має вигляд гранул. З них можна зробити, наприклад, пластикову кришку – але це робиться не на нашому підприємстві. Або біобруківку, що що при високій температурі не виділяє шкідливих речовин, як асфальт. Спектр виробів з переробленого пластику надзвичайно широкий: від труб та поливальних шлангів до предметів одягу, які не сідають після прання. Не так давно у Шотландії звели навіть перший в Європі 30-метровий пішохідний міст, який виготовили з 50 тон пластикових відходів. Цей міст, в свою чергу, підлягає 100% переробці.
Норберт Нойхауз: дуже легко отримати вигоду і від переробки скла. Воно одразу прямує на завод, де переробляється на нові скляні вироби. Переробляючи їх, місто отримує зиск. Складніша ситуація з папером. Тут відбувається низхідна переробка: чим частіше папір переробляють, тим коротшим стає волокно і тим менш якісним стає папір.
Очищується і вода, яку виокремлюють зі сміття. Спочатку проводиться біологічне очищення за допомогою мікроорганізмів та спеціального обладнання. В результаті з амонію отримуємо нітрат. На другому етапі очищення за допомогою вуглецю, водню і мікроорганізмів отримуємо елементарний азот, який виводиться наверх. Далі, коли тверді речовини осіли, фільтраційна вода під тиском проходить через мембрану – і ми отримуємо технологічну воду. Далі ця вода проходить очищення через устаткування з активованим вугіллям.
Є на заводі і дві окремі зони, де збирають сміття, що переробці не підлягає, – небезпечне сміття. Це розчинники, миючі засоби, батарейки, ртутні лампи, фарби, кислоти і навіть дерев’яні вироби, що були оброблені лаком чи іншими хімічними речовинами. Процес їх розкладання може тривати сотні і тисячі років. Пластик розкладається, виділяючи отруйні речовини, більше 500 років, банка від консервів – 100 років, гумова підошва від взуття – 80 років, шкіряні вироби – 50 років, нейлонові – 40, поліетиленові – 20, вовна і недопалки – 5 років. Найдовше процес розкладу з отруєнням атмосфери триває у скляних пляшок: їм потрібно близько 1 млн років. Тому утилізацією спеціальних типів відходів займаються вузькопрофільні компанії.
Особливе місце серед небезпечних антропогенних відходів посідає побутова техніка, яку люди в Німеччині часто самі вантажать в багажник і привозять на завод. Приміром, холодильники. Сьогодні при їх виробництві не використовується фреон, але ідеальну формулу холодоагенту вчені ще не знайшли. Утилізація має здійснюватися надзвичайно обережно: якщо холодоагент витече, у людей, які житимуть кількадесят років потому, різко зросте кількість захворювань дихальних шляхів. Так само застарілий комп’ютер: він має мало не всю таблицю Менделеєва. Якщо золото і бронза мають економічну цінність, то ртуть і свинець – це небезпека для екології.
Томас Герц: утилізуючи техніку, ми перш за все дбаємо про екологію, а такі компоненти як пластик, лом чорних і кольорових металів використовують у вторинному виробництві. Наприклад, електронні плати, що містять цінні метали, передаємо на спеціальний завод. За них отримуємо гроші, які можна спрямувати наприклад на потреби екології.
Спробуйте уявити, що буде з планетою через 100 років, якщо відходи на звалища надходитимуть с такою ж інтенсивністю, як зараз, наприклад, в Україні. Нині в нас більше 4500 сміттєзвалищ, що захопили майже 5% загальної території країни. Причому левова частина з них перевантажені, більшість – не відповідають нормам екологічної безпеки.
Досвід Тріра, що взяли на озброєння інші міста Німеччини та інших високорозвинених країнах Європи свідчить: можна уникнути того, що великі території перетворяться на смітники, більше того – перетворити це на вигоду, живі кошти.
Норберт Нойхауз: беріть наш приклад і користуйтеся заради майбутнього. Ми знайшли недорогий і вигідний спосіб обробки сміття. Перетворюємо його матеріали або енергію. Наприклад, за рахунок сміття можна перекрити хоч частково дефіцит природного газу, виробляти тепло і енергію зі сміття.
Джерело : urbanua.org