Джерело: meest-online.com
Кілька років тому у заповіднику «Розточчя» на Львівщині не могли збагнути, що відбувається з місцевою природою. Тут утричі зменшилася кількість жаб, зникли щуки та червоні карасі, висихали букові і дубові ліси, перестала достигати журавлина і не літали зграї тетеруків. «Причиною цих змін стало осушене у 1950-х рр. місцеве болото. Заповідник повністю залежить від води, тож коли її стало менше, усе почало мінятися», — пригадує Ігор Горбань, координатор проекту з адаптації громадської організації (ГО) «Громадський інститут охорони природи». Після довгих роздумів і розрахунків активісти ГО запропоновували заповіднику штучно підтопити територію осушеного болота. Навесні цього року ідею підтримали не лише науковці, але й місцеві бобри, які почали будувати додаткову греблю і сприяти розливу води.«Ви можете приїхати сюди, але вам усім треба чоботи. Який у вас розмір?», — починає розмову про поїздку у Розточчя п. Горбань. Він майже 40 років досліджує природу України, провів сотні експедицій і продовжує викладати на біологічному факультеті у Львівського національного університету (ЛНУ) ім. І. Франка. Він також мріє укласти енциклопедію птахів України, адже такої книги ще не видавали. Впродовж останніх 12 років д-р Горбань співпрацює зі заповідником «Розточчя» і на власні очі помічав, як тут змінювалася флора та фауна.
«Тут було стільки червонокнижних тетеруків! — емоційно розповідає науковець. — І раптом їхня популяція зменшилася, а знаєте чому? Бо тут стало сухо і зникла журавлина. Тетеруки шукають журавлину, бо вона допомагає їм позбутися внутрішніх паразитів. З нею вони живуть щасливіше і довше».
Змінюватися стали й букові ліси, які потребують багато вологи. Майже 20 % лісів «Розточчя» це буки, які вбирають воду не лише корінням, а й через кору та стовбур. Через брак води вони стали висихати. «Коли падає дощ, то гладенький стовбур перетворюється на річку і можна сказати, що бук «п’є» стільки води, скільки може. Така його природа», — розводить руками д-р Горбань.
«Заповідник повністю залежить від води»
Заповідник «Розточчя» створили 33 роки тому на базі Страдчанського лісу. Це — єдиний заповідник на Львівщині. Галина Стрямець, заступник директора заповідника, розповідає, що сюди постійно приїжджають на практику студенти з усієї України та Польщі.
Науковий центр заповідника розташований посеред лісу поблизу селища Івано-Франкове, за 20 км від Львова. Тут є кілька невеличких будиночків, де працюють науковці, є зала для презентацій, невеликий музей і реабілітаційний центр для тварин.
Галина Стрямець показує лісову школу — кілька дерев’яних лавок оточені інформаційними стендами. Тут зазвичай проводять лекції перед екскурсією заповідником. «Унікальність «Розточчя» у тому, що воно межує з Поділлям, Поліссям і Карпатами, тому тут можна побачити тварин і рослин із цих територій. Власне, найвищий рівень заповідності тут встановили саме для того, щоб це унікальне середовище зберегти», — каже вона.
Загальна площа заповідника — 2 тис. га, більшість території займають соснові, букові та дубові ліси. Заповідник продовжується з польської сторони, має однойменну назву, там він займає майже удвічі більшу територію. «Ця територія повністю залежить від води. «Розточчя» є частиною головного європейського вододілу, саме тут формуються басейни Чорного та Балтійського морів», — розповідає заступник директора.
Після короткої історії заповідника п. Стрямець йде переодягатися з офіційного костюма у робочий одяг. Нам пропонує взувати гумові чоботи і на автівці директора заповідника під’їхати до найбільшого урочища Заливки, великого масиву місцевих лук і боліт. Саме тут узимку почали відновлювати болото, щоб повернути водний режим і врятувати заповідник.
«Болото осушили і це була найбільша помилка»
Ярослав Бовт, директор заповідника «Розточчя», сідає за кермо і розповідає, що з року у рік на території району збільшується кількість пожеж. Причин кілька. «По-перше, збільшилася кількість гарячих днів. По-друге, 50 років тому болота на цій території осушили і це була найбільша помилка. Люди не розуміли значення боліт, думали, що це просто незадіяна територія», — пояснює посадовець.
За останні п’ять років кількість пожеж тут збільшилася на 50 % і, згідно з прогнозами метеорологів, кількість гарячих днів, а відтак і пожеж, буде тільки збільшуватися у зв’язку з глобальною зміною клімату. Аби проаналізувати зміни клімату, які відбулися тут за останні роки, науковці розробили «План адаптації місцевих громад Яворівщини до наслідків зміни клімату в умовах території з високим природоохоронним статусом».
У рамках програми Climate Forum East II, торік територію Заливок стали штучно підтоплювати, аби повернути їй природний вигляд. У верхній частині Заливок заклали водопропускні труби діаметром 40 см, якими на територію болота тепер тут надходить вода з річки Ставчанки. Ця вода розподіляється по території системою прокладених нових або розчищених старих канав, які колись виконували зворотну функцію — осушення та водовідведення.
«На території заповідника заборонена будь-яка господарська діяльність, тобто не можна збирати ягоди чи гриби, забирати дерева, що впали. Ідея у тому, що природа тут сама себе регулює, — пояснює Андрій Михнович, доцент кафедри конструктивної географії ЛНУ. — У нашому випадку ми не робили жодного капітального будівництва, а провели комплекс заходів, які допомагають поступово локально підняти рівень ґрунтових вод за допомогою дренажних каналів, які збудували ще під час осушення».
На одному з центральних меліоративних каналів спорудили чотири загати-переливки, які перекривають русло та піднімають рівень води у ньому в середньому на 20-40 см, тим самим сповільнюючи швидкість течії, а також швидкість стікання ґрунтових вод. «Усі ці рішення дуже прості, тут не потрібно було надсучасних технологій, люди брали лопати, копали місце для труб і навесні вода сама почала розливатися», — пригадують у заповіднику. У такий спосіб стабілізують екологічну ситуацію та підвищать продуктивність осушених земель, а також суттєво знизять їхню пожежонебезпеку.
«З Польщі переселися бобри і будують додаткові греблі»
Цього року пройтися Заливками можна лише у чоботах. Вода стоїть на кілька сантиметрів вище кісточок. Галина Стрямець веде болотом і попереджає, що є місця, де вода сягатиме і по коліна. Співробітники заповідника пригадують, що раніше ця територія на початку вересня була рясно вкрита болотною журавлиною. «Гадаю, скоро ми знову побачимо ці червоні ягоди», — каже заступник директора.
Науковці просять зупинитися біля однієї загати на річці. Тут, окрім штучної стінки на воді, свої греблі збудували бобри. Побачити їх удень майже неможливо, сутінки і ніч — найактивніший час доби бобрів, у світлий час вони відпочивають. «Це означає, що наш проект схвалила природа, — жартує д-р Горбань. — Бобрам подобається це місце і вони створюють додаткові перешкоди, тому вода розливається по території болота. Це означає, що не ми виконуватимемо багато фізичної роботи, а саме бобри».
Бобри повернулися сюди з Польщі, пропливши річками Розточчя. Місцеві умови їм ідеально підходять: тут достатньо води та дерев і чагарників. Зараз у заповіднику нараховують понад сотню бобрів. Крім роботи над греблями, бобри згризають зайві дерева навколо річки й очищають від зайвої рослинності. Оскільки у заповіднику рубати дерева та навіть забирати їх із території, якщо вони упали, суворо заборонено, то роботу тварин дуже важко переоцінити.
Мар’яна Вербовська, Zaxid.net
заглавне фото- кадр з мультфільму “Злюки Бобри”