Розташування: Дніпропетровська область, Дніпропетровський і Петриківський райони
Площа: 3766,2 га
Підпорядкування: Державний комітет лісового господарства України
Дніпровсько-Орільський природний заповідник створено постановою Ради Міністрів УРСР від 15 вересня 1990 року № 262 на базі загальнозоологічного та орнітологічного заказників «Таромський уступ» та «Обухівські плавні».
Заповідник створено з метою збереження унікального ландшафту долини середнього Дніпра і ріки Оріль з комплексом характерної флори і фауни. Він є природоохоронною науково-дослідною установою загальнодержавного значення. В установі працюють 71 чоловік, з них у науковому підрозділі — 5, у службі охорони — 15 осіб.
Заповідник репрезентує ландшафт і біорізноманіття долини Дніпра та заплави його притоки — р. Орілі, а також їх акваторій. Загальна площа заповідника становить 3766,2 га. Суходільна границя заповідника проходить паралельно береговій лінії р. Дніпро (Дніпровське, або Запорізьке водосховище), в околицях с. Миколаївка Петриківського району. Від оз. Велика Хатка вона круто повертає на північ і співпадає з контурами лісового масиву (штучні лісові насадження). Крайня північна точка території утворює вершину трикутника, від якої границя продовжується на схід, переходить на лівий берег р. Оріль (нове русло) і проходить вздовж нього до місця впадіння в р. Дніпро. Водна границя заповідника проходить по акваторії водосховища від гирла Орілі до Таромського уступу включно з островами Кам’янистим (квартал 45), Крячиним (квартал 44) і частково Корчуватим (квартал 61). Далі границя заповідника йде вздовж берегової лінії Дніпровського водосховища до Миколаївського уступу. Вздовж границі заповідника по акваторії Дніпровського водосховища встановлена 50-ти метрова охоронна зона, а всього площа його охоронної зони становить 3125 га.
Ця унікальна територія природно-заповідного фонду України знаходиться в центрі сучасного індустріального регіону, серед промислового ландшафту, садово-городніх кооперативів тощо. Будівництво Дніпрогесу, освоєння природних ландшафтів, перетворення Дніпра в каскад водосховищ призвели до значної деградації природних екосистем цього регіону.
За фізико-географічним районуванням територія заповідника відноситься до Лівобережно-Дніпровсько-Приазовського північно-степового краю Північно-степової підзони Cтепової зони. Рослинність, згідно з геоботанічним районуванням, належить до Павлоградського (Дніпровсько-Донецького) округу Приазовсько-Чорноморської степової підпровінції Причорноморської (Понтичної) степової провінції Європейсько-Азіатської степової області.
Заповідник розташовується в основному на двох терасах Дніпра: на добре розвинутій заплавній терасі шириною до 2 км, яка тягнеться смугою вздовж Дніпра на 16 км, і другій терасі, яка займає центральну та північну частини території заповідника.
Рельєф заповідника, крім заплави, в центральній і північній частинах бугристо-гривисто-рівнинний і переходить у піщаний степ. Піщані відклади терас під впливом вітрових процесів, особливо на підвищеннях, прийняли вигляд кучугур. Найвищі абсолютні відмітки поверхні в центральній частині заповідника на кучугурах досягають 65-70 м, переважаючими є відмітки 52-54 м. Зниження відміток спостерігається в заплавах до рівня води в річках, тобто до 51,0-51,5 м., рівень берегової смуги становить 51,4 м.
Найбільш інтенсивні зміни рельєфу на території сучасного заповідника відбувалися після побудови греблі Дніпрогесу у 1932 р. У 1933-1934 рр. рівень води тут було піднято на 1,5 — 2,0 м., що відповідає середньому рівню 49,7 м над рівнем моря. Під час війни 1941 — 1945 років гребля була зруйнована, що повернуло рівень води до попереднього стану. Після відновлення греблі у 1950 році відновився і рівень води, а після пуску другого блоку Дніпрогесу у 1960-х роках та будівництва Дніпродзержинскої ГЕС рівень води був піднятий до 51,4 м н.р.м. Таким чином, після будівництва каскаду Дніпровських водосховищ загальний підйом рівня Дніпра в районі заповідника, в порівнянні з природним, склав 3,0 — 3,5 м, що призвело до затоплення частини заплави, зміни конфігурації берегів і площі водойм.
Клімат тут сухий і жаркий. Середня температура січня становить -5,5°С, а липня +21,5°С, річна кількість опадів — 430 мм.
На території заповідника відмічено 34 різновиди ґрунтів, серед яких переважають дернові, заплавно-лучні, лучно-болотні та болотні ґрунти.
На сьогодні заповідник — це своєрідний острів майже незміненої дикої природи, що знаходиться в оточенні агроіндустріального ландшафту, «затиснутий» поміж двома промисловими гігантами — містами Дніпропетровськом і Дніпродзержинськом. Заплавна частина включає фрагментарні ділянки середньозаплавних лісів (в деревостані тополі чорна та біла, верба біла, дуб, в’яз, вільха), вологих та сухих лук, систему заплавних озер з великою кількістю проток, заболочених ділянок, островів. Аренна частина характеризується наявністю ділянок піщаного степу, чагарникових асоціацій із шелюги та чорноклену, штучних соснових та білоакацієвих насаджень. Інтразональність природно-територіального комплексу заповідника надає йому унікальності, відіграє важливу роль в збереженні біорізноманіття флори і фауни всього регіону.
У рослинному покриві заповідника переважають ліси, біля 89% яких відносяться до типу довготривало заплавних. З них найпоширенішими є дубові ліси татарськокленові з переважанням яглиці або конвалії за участю зірочника лісового, розхідника шорсткого, маруни щиткової, гравілату міського, грястиці збірної, медунки темної, фіалки дивної тощо. Крім дубових, незначні площі займають ліси з верби білої, тополі білої, осокора або вільхи.
До Зеленої книги України занесено рослинні угруповання однієї лісової групи асоціацій (група асоціацій звичайнодубових лісів татарськокленових), однієї степової формації (формація ковили дніпровської) та п’яти водних формацій (формації сальвінії плаваючої, водяного горіха плаваючого, куширу донського, латаття білого, глечиків жовтих).
Флора заповідника представлена 731 видом судинних рослин, 34 видами мохоподібних, 25 видами лишайників. З них до Червоної книги України занесено 11 видів, а саме: зозулинець болотний, зозулинець шоломоносний, коручка болотна, тюльпан дібровний, рястка Буше, шафран сітчастий, сон чорніючий, ковила дніпровська, водяний горіх плаваючий, сальвінія плаваюча, пальчатокорінник травневий, до Європейського червоного списку — 3 види: жовтозілля дніпровське, козельці українські та кушир донський.
В межах заповідника охороняються також 64 види рослин, віднесені до рідкісних видів Дніпропетровської області.
На фоні значно збіднення тваринного світу в регіоні територія заповідника значно вирізняється за кількістю видів тварин, що мешкають тут. Загальна кількість видів природної фауни, зареєстрованих у заповіднику, становить більше 2000. Серед безхребетних найбільшим різноманіттям відрізняються комахи, їх під час інвентаризації фауни було відмічено близько 1500 видів, у заповіднику мешкають також 24 види молюсків, 92 види ракоподібних, 3 види губок, 3 види кишковопорожнинних.
Із «червонокнижних» комах на території заповідника зустрічаються совка розкішна, бражник дубовий, ведмедиця велика, дозорець-імператор, жужелиця угорська, жук-олень, ксилокопа звичайна, пістрянка весела, подалірій, сколія степова. цератофій багаторогий і ін, загалом 18 видів.
Із хребетних на сьогодні в межах заповідника виявлено 41 вид риб, 8 — земноводних, 8- плазунів, 174 — птахів, 38 видів ссавців.
Значна площа акваторій заповідника (близько 30% від його загальної площі) обумовила багатство рибного населення цих водойм. З 54 видів риб, які відмічаються в Дніпровському водосховищі, в водоймах заповідника за час його існування зареєстровано 41 вид риб, які відносяться до 13 родин. Створення заповідника позитивно вплинуло на процес збереження та відтворення іхтіофауни регіону.
Найбільшим видовим складом та чисельністю риб відрізняються водойми Таромського уступу та руслової частини р. Дніпро. Значну роль водойми заповідника відіграють у відтворенні та нагулі молоді риб всієї верхньої ділянки Дніпровського водосховища, оскільки інші заплавні системи верхів’я водосховища зазнали значної антропогенної трансформації. Найбільш поширені в водоймах заповідника щука, плітка, бобирець, краснопірка, верхівка, лин, верховодка, плоскирка, лящ, гірчак, карась сріблястий, щипавка, судак, окунь, бичок-цуцик. Тут мешкають такі види, як ялець, бобирець, підуст, синець, чехоня, миньок та колючка триголкова, що входять до Червоного списку Дніпропетровської області, зустрічається стерлядь — вид, занесений до Червоної книги України.
Для земноводних природні умови заповідника є оптимальними. Тут мешкають тритон гребінчастий, жерлянка червоночерева, часничниця звичайна, ропуха зелена, квакша звичайна, жаба гостроморда і ін. Із плазунів зустрічаються черепаха болотяна, ящірка прудка, вуж звичайний і водяний, а із рідкісних видів — мідянка і гадюка степова.
Найбільшим видовим різноманіттям хребетних відрізняється орнітофауна. За період існування заповідника за матеріалами інвентаризації на його території відмічено перебування 171 виду птахів із 45 родин, 16 рядів. За характером перебування на території заповідника вони поділяються на пролітних — 16 видів, зимуючих — 14, гніздуючих з невстановленим статусом перебування — 151 вид. Територія заповідника є місцем концентрації птахів на гніздуванні та в період сезонних міграцій. Частка навколоводних та водно-болотних птахів із загального числа видів становить 35% , хижих птахів — 9%, інших — 56%. Найбільш повно тут представлені горобцеподібні — їх у заповіднику зареєстровано 75 видів.
На сьогодні в заповіднику відмічено 10 видів птахів, які занесені до Червоної книги України, 2 види — з Європейського Червоного списку, 29 видів — рідкісні та зникаючі птахи, котрі підлягають охороні в межах Дніпропетровської області. В заплавній частині заповідника знаходиться найбільша в регіоні колонія сірої чаплі. Із червонокнижних» птахів тут охороняються орлан-білохвіст, скопа, змієїд, гоголь, чернь білоока, коловодник ставковий, кулик-сорока, журавель сірий. Дніпровсько-Орільська заплава віднесена до водно-болотних угідь міжнародного значення.
На сьогодні у межах заповідника виявлено 38 видів ссавців (5 видів комахоїдних, 6 — кажанів, 9 — хижих, 1 — зайцеподібних, 13 — гризунів та 4 — копитних), серед яких 6 видів занесено до Червоної книги України: велетенська вечірниця, мала вечірниця, борсук, горностай, видра річкова, мишівка степова. Тут охороняються також 22 види тварин, що підлягають особливій охороні і занесені до 2 додатку Бернської конвенції.
Із аборигенних видів у заповіднику мешкають їжак білочеревий, вовк, лисиця, заєць-русак, річковий бобер, кабан дикий, козуля та лось європейський, із інтродукованих видів — єнотовидний собака, ондатра, вивірка звичайна та плямистий олень.
Загалом на території заповідник мешкають 12 видів, занесених до Європейського червоного списку, 39 видів, занесених до Червоної книги України, 139 видів тварин, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією, та біля 40 регіонально рідкісних видів.
В умовах інтенсивно техногенного і рекреаційного пресу на екосистеми, існування заповідника є умовою збереження біорізноманіття флори і фауни всього регіону.
Запозичено з УкраїнаІнкогніта
фото з сайту stezhkamu.com