Стаття та фото procherk.info
Унаслідок господарської діяльності людини на Черкащині фактично зникає степ. Щоб знайти шматочок степу, їдемо у Канівський природній заповідник – унікальний і єдиний такий заповідник на 5 центральних областей України. Він один з найстаріших заповідників в Україні, який створений 1923 року. Площа 2027 гектарів. Заповідник є структурним підрозділом Київського національного університету імені Тараса Шевченка, функції якого полягають в охороні унікальних природних комплексів лісостепу, збереження біорізноманіття, спостереження за зміною природних процесів.
Ви ж пам’ятаєте ще зі шкільних років повість Гоголя «Тарас Бульба»? Значне місце там відводилося степу: «Степ що далі, то все прекрасніше… Нічого в природі не могло бути краще. Вся поверхня землі представлялася зелено-золотим океаном, по якому бризнули мільйони різних квітів…» Захоплювалися степом і поети, зокрема, в Олександра Олеся є однойменний вірш, де він порівнював степ з морем. Сьогодні відшукати хоч шматочок степу не так просто. Його переорюють і засаджують ріпаком чи соняшником, або лісом, чи навіть забудовують… І така тенденція не лише на Черкащині, а й по всій Україні. Степ не захищений як слід законодавчо, хіба що в рамках заповідників, та з початку дії безвізу захисники природи сподіваються на уважніше ставлення до природи, на охорону такої екосистеми як степ та всієї його рослинності.
– Ми входимо в Євросоюз, а це передбачає імплементацію законодавства. До слова, в Європі жорстке екологічне законодавство. І це означає стале збереження того, що ми маємо. Не можна перетворити Україну в суцільне розоране поле. На щастя, дещо починає змінюватися. Має бути збільшення певного відсотку природоохоронних територій. І нам слід шукати ті ділянки, де природа збереглася, і задокументовувати їх. І нерозорані ділянки теж потрібні, бо там є цінні рослини, живуть комахи і ссавці. Це все потрібне для розвитку екосистеми, – зазначає кандидат біологічних наук Олена Вашека, яка приїхала з колегами та студентами на польову практику до Канева.
Похід на Варшавку
о ж таке справжній степ? Це та територія де на десяти квадратних метрах можна побачити 50 видів рослин. Степ є дуже ласим шматком для аграрників, бо там сформувався родючий чорнозем. Як розповідає молодший науковий співробітник заповіднику, кандидат біологічних наук Василь Шевчик, зразки степової рослинності тепер можна знайти хіба в таких незайманих ділянках як круті схили, урвища, яри, на вузьких ділянках вздовж трас, тобто у тих місцях, де аграріям було незручно орати, а також старі покинуті цвинтарі.
У автобусі живе виконання пісень Тіни Кароль, «Бумбокс», українських народних пісень. Це студенти – майбутні біологи та екологи – налаштовуються на роботу. З собою везуть широкі папки з газетами, куди вкладатимуть знайдені зразки степових рослин, щоб потім по них писати звіти. У декого з папок визирає стара газета «Известия» та інша преса, в яку скоро будуть загортати квіточки і листочки. Їдемо до гори, яку місцеві називають Варшавка. Це північні околиці села Мартинівка. Назустріч виходить 73- річна Ганна Василівна, жителька села Пиляви, через дворище якої найзручніше пройти на Варшавку.
– Я живу в центрі Польщі, – жартує місцева жителька.
Вона звикла до таких літніх походів студентів. Власне, навіть радіє їм, бо людей тут практично не бачить. У цей куток Пиляви, за яким починається пагорб зі степовою рослинністю, мало хто забрідає. Зате бабуся тримає кіз, справжніх цінителів степової рослинності.
Рослини – це фарби і ліки
Студентка Марія навчається в КНУ ім. Т Шевченка за спеціальністю «екологія» і приїхала на Канівщину вперше. Сама вона родом зі Сходу, зараз навчається у столиці, про політику воліє не думати. Марія досліджує природу і планує в майбутньому покращувати екологічну ситуацію в країні. На десяти квадратних метрах вона з одногрупниками знаходить 20 видів рослин: астрагал, гипсолюбку, кульбабу, зіновать, чебрець, ковила, келерія, костриця, бородач, марена, дивина фіолетова, шавлія тощо. Однак науковець Василь Шевчик називає рослини по-латинськи. Адже насправді по-місцевому рослини можуть мати різні назви навіть в межах одного села.
– А ось болиголов плямистий, яким нібито отруїли Сократа. Нині він використовується в онкології, – роз’яснює Василь Шевчик.
Сьогодні загальна площа Черкаської області становить 2091,6 тис. га, з них рілля – 1272 тис. га, перелоги – 8,5 тис. га, багаторічні насадження – 27,3 тис. га, сіножаті – 64,8 тис. га, пасовища – 78,4 тис. га. 11,3 тис. га з усіх земель – землі історико-культурного призначення. Про це нам повідомили в головному управлінні Держгеокадастру у Черкаській області.
– Правильно було б, щоб наша область була на 60% нерозораною, і на 40% розораною. Та сьогодні повністю захищені землі лише під територіями заповідників, але це малий відсоток. На пальцях двох рук можна перерахувати ділянки на Черкащині, де в повній мірі представлений флористичний комплекс степу. Тобто таких ділянок з десяток. Те ж, що люди називають степом, здебільшого представляють собою перелоги, які буквально сформувалися за останні 20-30 років, бо рільництво там стало нерентабельним. Витратишся більше, ніж потім збереш. До слова, зараз, після того, як в тих перелогах земля десятиліттями відпочивала, її почали наново переорювати. Пішов такий собі ренесанс. І це на схилах де нахил становить 5-10%і де протипоказане розорювання. Але ж вкидають туди добриво і засаджують ріпаком абощо. Однак ми ж живемо в зоні, де 400-500 міліметрів опадів і це випадає, в основному, за рахунок зливових дощів. А зливовий дощ на розорену поверхню – це моментальний змив. Ці змиті зливами хімікати та пестициди, потрапляючи у ріки, озера, стави труять воду, а ми купаючись в них, споживаючи рибу, самі труїмося. А земля за 5-7 років виснажиться і знову покидають її. Тоді природа буде відновлювати ту землю: спершу буде стадія бур’янів, а тоді стадія довгокорневищних злаків. Природа завжди старається виправляти те, що наробила людина, – описує гірку реальність Василь Шевчик.
Науковець пригадує недавню історію, коли в аграрному секторі діяв цілісний зв’язок луки-ферма-поле. Тобто сіно йшло на харч, а потім гній знову повертався на луг, поле, степ. Зараз тварини в основному вирощуються в закритих комплексах і насіння з послідом не повертається на луг, щоб знову прорости. Окрема тема – випалювання трави, що практикують в багатьох місцях. Науковець каже, що в деяких випадках це навіть корисно, коли степ старіє і заростає чагарником. Але навіть у тому ж випалюванні треба знати міру…
Викладач КНУ ім. Т. Шевченка Оксана Абдулоєва погоджується, що випалювання, а також наступ лісу зменшує кількість рослин у степу.
– У тому ж Луганському степовому заповіднику можна на ділянці знайти 60-80 видів рослин. Це втричі більше, ніж ми знайшли сьогодні. Поряд з тим, кожна рослина мала колись свою функцію. Є багато фарбувальних рослин. Той самий звіробій. Є купа лікарських рослин. І ми зараз втрачаємо ці знання. Знаю що ось це в народі збирають бабусі. Це парило. Є також купа отруйних рослин, якими травили, наприклад, мишей. Отже, у степах ми зараз втрачаємо багато рослинних ресурсів, – каже Оксана Абдулоєва.
Заповідник збільшили… на папері
Сьогодні Канівський заповідник має певні бюрократичні проблеми. Ще за президентства Віктора Ющенка був підписаний указ про збільшення заповідника до 6,615 тисяч га. Проте віз і нині там… Як зауважує директор Канівського природного заповідника Володимир Пилипенко, де-юре заповідник збільшився, бо у 2016 році цей указ поновив Петро Порошенко, але де-факто до кінця нічого не вирішено, бо ці землі належать Золотоніському і Канівському лісгоспам, або вони вважаються землями резерву та запасу і зібрати їх під крило заповіднику не так легко.
Василь Шевчик додає, що проблема також сьогодні зі створенням заказників, де можна було б зберігати флору і фауну.
– Подаємо наукове обґрунтування, а нам і відповідають, мовляв, ой там вже земля розпайована, а там газопровід іде, і там лінія електропередач. Та хай собі йде та лінія електропередач. Лиш би косили в серпні, коли орхідея вже висипала насіння. От в чім річ! І таких відмов багато. Поряд з тим, маємо розуміти, що екосистема – це як стіна, цільна стіна. А зникнення тих чи інших видів рослин і комах – є порушенням. І стіна починає руйнуватися. Десь ідуть тріщини, десь випадають цілі блоки. Наприклад, є рослини, які може опилити лише дика бджола. Але ця бджола скоро буде позбавлена свого природнього місця проживання. Це лише маленький штрих до загальної картини…
До слова, сьогодні Василь Шевчик мріє про долину ірисів. З собою постійно носить насіння і за можливості сіє де треба. Хоче створити щось на зразок долини нарцисів в Карпатах. І цвіли б тоді іриси на Канівщині з травня по червень приманюючи туристів та популяризуючи степову місцевість.